Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ludus Tonalis (дослівно з лат. «Гра тональностей»), що має підзаголовок «тональні, контрапунктичні та піаністичні вправи» (нім. Kontrapunktische, tonal, und Klaviertechnische Übungen) — фортепіанний цикл Пауля Хіндеміта, створений у 1942 під час перебування композитора у США, куди Хіндеміт змушений був емігрувати з нацистської Німеччини перед другою світовою війною. Приводом його створення для композитора, що наслідував поліфонічні традиції барокової епохи стало наближення 200-річчя від дня, коли Й.С. Бах у 1744 році завершив другий том свого Добре темперованого клавіру. Ludus Tonalis був виданий у 1944 році, в СРСР — у 1964 році.

Зміст 1 Будова циклу 2 Паралелі з творчістю Й.С.Баха 3 Нотні приклади 4 Джерела і посилання

[ред.] Будова циклу

Цикл відкривається трьохчастинною прелюдією in C подібно до токат Й.С. Баха, і закінчується постлюдією, що являє точний ракоход інверсії Прелюдії. Між ними слідують 12 фуг, що розділені 11-ма інтерлюдіями. Тональності слідують у порядку убуваючого акустичного споріднення тональностей до головної, якою виступає у циклі тонільність до, складаючи наступну послідовність: C—G—F—E—A—Es—As—D—B—Des—H—Fis

Всі фуги «Ludus Tonalis» — триголосні, що визначає їх фактурну цілісність. Кожен із 12-ти звуків представлений однією фугою без розрізнення ладу, оскільки, відповідно до теоретичних розробок Хіндеміта, мажор і мінор — взаємопроникаючі елементи тональної цілісності, що визначається лише пануванням основного тону. З огляду на це при позначенні тональності кожної з дванадцяти фуг «Ludus Tonalis» Хіндеміт вказує лише на їх основний тон — іп С, іn D тощо, цілком логічно відмовляючись від знаків при ключі.

Інтерлюдії як правило виконують зв'язуючу драматургічну функцію, ведучи з тональності попередньої фуги в тональність наступної. Зв'язуючий характер більшості інтерлюдій, які можуть, з одного боку, розсіювати тематичний матеріал попередньої фуги, а з другого — тематично й емоційно випереджати наступну, не передбачає ізольованого виконання фуги поза зв'язком з іншими (хоча в концертній практиці це іноді припускається).

Забезпечуючи цілісність і внутрішню зв'язаність циклу «Ludus Tonalis», Хіндеміт не тільки подбав про контрасти темпу і характеру всіх дванадцяти фуг та одинадцяти проміжних інтерлюдій, а й ніби скріпив їх загальну конструкцію вступною прелюдією та заключною постлюдією, яка являє собою точне викладення прелюдії у зворотному русі (від кінця до початку) та в оберненні (з протилежним напрямком інтервалів) із взаємним переміщенням голосів (верхні стають нижніми, нижні — верхніми). Незважаючи на уявну умоглядність, утворюється надзвичайно цікава, художньо переконлива і міцна композиційна арка.

[ред.] Паралелі з творчістю Й.С.Баха

Орієнтація на поліфонічні традиції барокової епохи обумовила цілий ряд спільних рис цього циклу із творчими добутками Й.С. Баха. По-перше, цикли складаються з фуг, які чергуються з п'єсами переважно нефугованого плану (з прелюдіями — у Баха, з інтерлюдіями — у Хіндеміта). По-друге, фуги в циклах розміщено у порядку, обумовленому відомими й актуальними для свого часу теоретичними принципами, що випливали з композиторської практики,— системою хроматичної рівномірної темперації (у Баха фуги йдуть у хроматичному порядку) та системою акустичної спорідненості звуків (у Хіндеміта фуги йдуть у порядку зменшення акустичного споріднення тональностей щодо головної). По-третє, цикли побудовано на зіставленні контрастних образів, настроїв і жанроних сцен, які є наслідком широких художніх узагальнень (епохи музичного Бароко — у Баха і поствагнерівського напряму в розвитку західноєвропейської музики—у Хіндеміта).

Крім перелічених явних рис спільності «Ludus Tonalis» і «Добре темпетемперованого клавіру», існує більш опосередкований зв'язок поліфонічного циклу Хіндеміта з творчістю Баха в цілому, з національними джерелами та традиціями минулого й сучасного не тільки німецької, а й усієї західноєвропейської музичної культури.

Як вершина контрапунктичної майстерності Хіндеміта «Ludus Tonalis» наближається також до бахівського «Музичного дарунку» («Musikalishes Opfer») і особливо — до «Мистецтва фуги» («Die Kunst der Fuge»), які демонструють складнішу поліфонічну техніку, не представлену в його «Добре темперованому клавірі». Передусім це стосується техніки дзеркальних, зокрема ракохідних, обернень. Наявні у фугах «Ludus Tonalis» техніка органуму (квартових та квінтових паралелізмів) та інші прийоми, типовіші для добахівської поліфонії свідчать про сучасне переосмислення Хіндемітом деяких традицій музики Середньовіччя та Відродження.

[ред.] Нотні приклади

Нижче подаються перші такти прелюдії, дванадцяти фуг, одинадцяти інтерлюдій та постлюдії циклу Ludus Tonalis.

[ред.] Джерела і посилання

• Олександр Ровенко, переднє слово до видання П.Хіндеміт Ludus Tonalis//К., "Музична Україна", 1980
• Ю.Н.Холопов. Пауль Хиндемит и его Ludus tonalis // Хиндемит П. Ludus tonalis. М.: Музыка, 1965; М.: Музыка, 1980
• Ludus Tonalis. Ноти та mp3

Ця стаття входить до числа добрих статей україномовного розділу Вікіпедії.