Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця сторінка вимагає істотної переробки. Можливо, її необхідно доповнити, переписати або вікіфікувати. Пояснення причин та обговорення — на сторінці Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити.

Стаття містить мовні помилки. Ви можете допомогти покращити цю статтю, виправивши їх.

Чеченська Республіка
Чеченская Республика
Нохчийн Республика

Прапор Чечні Герб Чечні
Столиця	Грозний
Площа - Усього - % водн. пов.	76-а 15 000 км² 0,8
Населення - Усього - Густота	49-а бл. 1 209 000 (2008) бл. 76 осіб/км²
Федеральний округ	Південний
Економічний район	Північно-Кавказський
Автомобільний код	20, 95
Державна мова	російська, чеченська
Часовий пояс	MSK (UTC+3, влітку UTC+4)

Чече́нська Респу́бліка (Чечня́; рос. Чече́нская Респу́блика, Чечня́; чечен. Нохчийн Республіка, Нохчийчьо) — суб'єкт Російської Федерації, входить до складу Південного федерального округу.

Столиця — м. Грозний.

Межує з Інгушетією на заході, Північною Осетією на північному заході, Ставропольським краєм на півночі, Дагестаном, на сході, Грузією на півдні.

Утворено 30 листопада 1922.

Зміст 1 Географічне положення 2 Історія 2.1 Дивись ще 3 Населення 3.1 Населені пункти 3.2 Релігія 4 Адміністративний поділ 5 Державний устрій 5.1 Парламент 5.2 Уряд 5.3 Поточна ситуація 6 Територіальна суперечка з Інгушетією 7 Посилання

[ред.] Географічне положення

Чеченська Республіка розташована на Північному Кавказі.

Основні ріки: Терек, Сунжа, Аргун.

[ред.] Історія

До складу Росії територія сучасної Чечні ввійшла в XIX столітті. В 1860 році по указу Імператора Олександра ІІ в східній частині Північного Кавказу була створена Терська область, до складу якої ввійшли Чеченський, Ічкерійський, Інгуський і Нагорний округи.

Після встановлення Радянської влади, у березні 1920, Терська область була розформована, а Чеченський (об'єднаний з Ічкерійським) і Інгуський (об'єднаний з Нагорним) округи стали самостійними територіальними утвореннями.

Через рік, 20 січня 1921 року, Чечня й Інгушетія разом з Карачаєво-Черкесією, Кабардино-Балкарією і Північною Осетією ввійшли в знову створену Горську АРСР.

30 листопада 1922 року Чеченська автономна область була виділена з Горської АРСР, а 7 листопада 1924 року й сама Горська АРСР була ліквідована.

• 1934 — створення Чечено-Інгушської АO (з 1936 АРСР).
• 1944 — депортація чеченців і інгушів переважно в Казахстан і Киргизію за обвинуваченням у пособництві окупантам. ЧІАРСР ліквідована й утворена Грозненська область, що мала інші границі.
• 1957—1991 — відновлення ЧІАРСР після повернення чеченців і інгушів з посилання.
• 1991 — самопроголошена Чеченська Республіка (згодом Чеченська Республіка Ічкерія, відділення від Інгушетії. Президент Джохар Дудаєв (1991—1996) бере курс на фактичну незалежність від Росії й дискримінацію росіян.
• Грудень 1994 — початок Першої чеченської війни, у ході якої РФ намагається відновити контроль на території Чечні. Дo 1996 року створюється проросійський уряд на чолі з Доку Завгаєвим, у травні вбитий Дудаєв. Однак у серпні 1996 сепаратистські сили захоплюють Грозний і Гудермес, з ними підписані Хасавюртовські угоди, що визнають ЧРІ, з її території виводяться федеральні війська й відновлюється де-факто незалежність.
• 1997 — президентом ЧРІ вибраний Аслан Масхадов. Між польовими командирами- сепаратистами починаються конфлікти — Міжвоєнна криза в Чечні.
• 1999-2000 — після вторгнення загонів ЧРІ в Дагестан починається Друга чеченська війна, федеральні сили відновили контроль над більшою частиною території Чечні, її главою був призначений Ахмат Кадиров.
• 2004 — після загибелі Ахмата Кадирова в результаті терористичного акту новим президентом Чеченської Республіки став Алу Алханов.
• 2007 — після відставки Алу Алханова президентом Чечні став Рамзан Кадиров, син Ахмата.

[ред.] Дивись ще

• Повстання у Чечні 1940-1944 років
• Операція «Чечевиця»

[ред.] Населення

Населення республіки становить 1 209 000 осіб (2005). Щільність населення — 76 осіб/км² (2005), питома вага міського населення — 34,0 % (2005).

Aбсолютну більшість населення становлять чеченці, проживають також росіяни, кумики, аварці, ногайці, інгуші. До депортації чеченців і наступного їхнього повернення в північних районах республіки російські й російськомовні (терські козаки) становили абсолютну більшість населення, у місті Грозному й басейні Сунжі їхня кількість також була значна. Довоєнне російське й російськомовне населення було змушено покинути територію Чечні в період правління Джохара Дудаєва в 1991—1994 р., і значне число загинуло в період активних воєнних дій в 1994—1996 р.

На крайній півночі республіки розташовані історичні місця проживання ногайців, що утворюють із сусідніми районами в Ставропольському краї й Дагестані безперервний етнічний масив цього тюркського народу.

Народ	Чисельність, 2002, тис. (*)
Чеченці	1031,6 (93,5 %)
Росіяни	40,6 (3,7 %)
Кумики	8,9 (0,8 %)
Аварці	4,1
Ногайці	3,6
Інгуші	2,9
Татари	2,1
Турки	1,7
показані народи з чисельністю понад 1000 осіб

[ред.] Населені пункти

[ред.] Релігія

Пануюча релігія — суннітський іслам.

[ред.] Адміністративний поділ

Райони (нумерація по мапі-схемі праворуч):

1. Наурський район
2. Шелковськой район
3. Надтеречний район
4. Грозненський район
5. Гудермеський район
6. Сунженський район
7. Ачхой-Мартановський район
8. Урус-Мартановський район
9. Шалінський район
10. Курчалоєвський район
11. Ітум-Калінський район
12. Шатойський район
13. Веденський район
14. Ножай-Юртовський район
15. Шаройський район

Основні населені пункти (нумерація по мапі-схемі праворуч):

• Знаменське
• Наурська
• Ачхой-Мартан
• Урус-Мартан
• Грозний
• Шалі
• Гудермес
• Шелковська
• Ітум-Кале
• Шатой
• Ведено
• Ножай-юрт

[ред.] Державний устрій

[ред.] Парламент

27 листопада 2005 відбулися вибори в парламент республіки. Парламент Чечні включає дві палати — Рада республіки (21 осіб, по числу районів республіки) і Народні збори (40 депутатів).

По партспискам у Народні збори пройшли три партії — Єдина Росія, КПРФ і СПС.

Остання Верховна рада Чечено-Інгуської АРСР був вибрано в березні 1990. Його очолив Доку Завгаєв. 21 серпня 1991 на мітингу в Грозному прихильники лідера Загальнонаціонального конгресу чеченського народу Джохара Дудаєва зажадали відставки Завгаєва, обвинувачуючи Верховну раду в підтримці ДКЧП. 6 вересня мітингучі штурмом взяли будинок Верховної ради, а 15 вересня він був розпущений указом Верховної Ради РРФСР.

27 жовтня 1991 нова влада провела вибори президента й нового чеченського парламенту самопроголошеної Ічкерії. 6 червня 1993 Джохар Дудаєв розпустив його, коли депутати спробували перешкодити обмеженню їхніх повноважень.

Восени 1995 проросійська адміністрація Чечні на чолі з Доку Завгаєвим знову скликала більшу частину старого депутатського корпуса, а в червні 1996 провела вибори у двопалатні народні збори, який, однак, припинив функціонувати вже в серпні 1996, коли влада в республіці фактично повернулася до сепаратистів, а більшість вибраних депутатів покинули Чечню.

У січні — лютому 1997 були проведені ще одні вибори в парламент Ічкерії. До його складу ввійшло близько 50 депутатів на чолі з Русланом Аліхаджиєвим. Руслан Аліхаджиєв пропав без звістки майже відразу після початку другої чеченської кампанії. До 2003 про парламент Ічкерії майже нічого не було відомо у зв'язку з активними бойовими діями. Проте стара Верховна рада ЧІАРСР спробувала зібратися втретє — восени 1999 голови двох його палат зібрали в Москві залишки депутатського корпуса й створили так звану Державну раду Чечні на чолі з підприємцем Маліком Сайдулаєвим. Ця ініціатива, однак, не була підтримана російським керівництвом, яке віддало перевагу створювати місцеву адміністрацію заново. Її очолив колишній муфтій Ічкерії Ахмат Кадиров.

На 2003 у Чечні були призначені президентські вибори, причому Ахмат Кадиров повинен був стати основним претендентом на вищий пост. У той же час для багатьох у Чечні й за її межами президентом Чечні залишався вибраний в 1997 Аслан Масхадов. Для того, щоб усунути цю перешкоду, у Чечні була прийнята нова конституція, що скасувала дію колишньої конституції Чеченської Республіки Ічкерія. Більше того, в 2003, незадовго до виборів президента Чечні, було оголошено про те, що вдалося зібрати кворум, що залишилися в живих депутатів останнього парламенту Чеченської Республіки Ічкерія, які нібито прийняли постанову про імпічмент Масхадова. Керував зібраними депутатами в. о. голови парламенту Ісса Теміров. Незабаром, однак, у Європі з'явився ще один в. о. голови парламенту — Селім Бешаєв, який імпічменту не визнав і дотепер зберігає за собою свою символічну посаду.

Зібравши 82 % голосів виборців і одержавши пост президента, Ахмат Кадиров так і не зібрався проводити парламентські вибори в республіці до самої своєї загибелі в результаті теракту 9 травня 2004. Наступний президент, Алу Алханов, був вибраний наприкінці серпня 2004. У цей час функції представницької влади в Чечні виконує Держраду, що складається з 34 людин, що представляють усі адміністративні райони республіки. Держрада, яка очолює колишній близький сподвижник Ахмата Кадирова Таус Джабраїлов, має законосовещательни функції й займається підготовкою законопроектів для майбутнього парламенту.

15 лютого 2007 року А. Алханов пішов з поста президента (формально за власним бажанням). Обов'язки президента покладений на прем'єра Рамзана Кадирова (молодшого сина Ахмата Кадирова), який командує республіканськими силовими структурами.

[ред.] Уряд

2 березня 2006 президент Чечні Алу Алханов прийняв добровільну відставку глави уряду республіки Сергія Абрамова й направив лист на ім'я голови народних зборів Чечні (нижньої палати парламенту) Духкаві Абдурахманова із пропозицією затвердити в цій посаді першого віце-прем'єра уряду Рамзана Кадирова, який виконував обов'язки глави уряду в ранзі в. о. з листопада 2005 року, коли Сергій Абрамов потрапив в автоаварію.

[ред.] Поточна ситуація

У серпні 2006 був оприлюднений указ президента РФ Володимира Путіна, згідно з яким в 2007—2008 роках із Чечні будуть виведені дислоковані тут на тимчасовій основі підрозділи Міністерства оборони й МВС.

У Чечні залишаться, дислокована на постійній основі 46-a бригада внутрішніх військ (7 тис. осіб) і 42-a бригада Міністерства оборони (15 тис. осіб), а також Ітум-Калінський прикордонний загін (3 тис. осіб). Це веде до скорочення чисельності дислокованих у Чечні федеральних військ майже вдвічі. При цьому чисельність місцевого МВС і двох батальйонів внутрішніх військ "Південь" і "Північ", які сформовані з колишніх співробітників служби безпеки президента Чечні і є найбільш боєздатними підрозділами місцевих силових структур, становить близько 20 тис. осіб.

Планується, що військовослужбовці підрозділів, що залишаються в Чечні, не будуть займатися повсякденною охороною правопорядку в республіці, а функції, що виводяться з республіки силових структур, будуть передаватися республіканському МВС.

[ред.] Територіальна суперечка з Інгушетією

Головним предметом суперечки між Чечнею й Інгушетією є Сунженський район, який після розпаду Чечено-Інгушської АРСР кожна з республік уважає своїм. У момент роздягнула (1992) у Сунженськом районі були засновано дві адміністрації — чеченська й інгуська, кожній з яких були підпорядковані населені пункти, заселені відповідно чеченцями й інгушами.

У черговий раз територіальна суперечка між Інгушетією й Чечнею спалахнула в 1997, коли президентом Чеченської Республіки — Ічкерії був Аслан Масхадов. Чеченська влада виразила збурювання тим, що інгуська влада пересунула міліцейські пости в Сунженськом районі на кілька кілометрів у глиб чеченської території. Після зустрічі Аслана Масхадова з тодішнім президентом Інгушетії Русланом Аушевим конфлікт розв'язався мирно: інгуська сторона погодилася перенести міліцейські пости на колишнє місце.

10 березня 2003 голова адміністрації Чечні Ахмат Кадиров і президент Інгушетії Мурат Зязіков підписали протокол, згідно з яким у складі Чеченської Республіки перебуває Сунженский район із двома населеними пунктами — станицями Серноводська й Асіновська, а інша частина Сунженського району залишається під юрисдикцією Інгушетії.

9 червня 2005 влади Чечні звернулися до повноважного представника президента в Південному федеральному окрузі Дмитро Козаку із проханням допомогти у визначенні адміністративної межі з Інгушетією.

Зараз цією проблемою займається спеціальна комісія, яка готовить проект договору між двома республіками, аналогічний проекту першочергових заходів щодо врегулювання осетино-інгушського конфлікту осіни 1992 року, який навесні 2005 року було запропоновано підписати президентам Північної Осетії й Інгушетії.

24 квітня 2006 голова нижньої палати парламенту Чечні Дукваха Абдурахманов заявив про необхідність возз'єднання Чечні й Інгушетії, назвавши історичною помилкою ліквідацію Чечено-Інгушської АРСР на початку 1990-х. На його думку, лише возз'єднання дозволить урегулювати питання встановлення адміністративної границі між двома республіками і юрисдикції Сунженського району. Із цією думкою згодний і колишний президент Чечні Алу Алханов. Керівництво Інгушетії, однак, виступає проти, не бажаючи втратитися свого власного представництва у федеральних органах влади.

[ред.] Посилання

• Уряд Чеченської Республіки (рос.)
• Республіка Чечня в довіднику-каталозі ""Вся Росія" (рос.)
• Інформаційний канал Чеченська Республіка (рос.)
• Інформаційне агентство Чечня.ру (рос.)
• Новини, історія, культура, традиції чеченців, економіка (рос.)
• Міністерство фінансів Чеченської Республіки (рос.)
• Чеченська Республіка на Відкритому порталі Півдня Росії (рос.)
• Місто Грозний. Історія м. Грозного. Фотографії, віртуальний музей, форум (рос.)
• Жайна — Чеченська бібліотека (рос.)

п • о • р Південний федеральний округ
Республіки	Адигея • Дагестан • Інгушетія • Кабардино-Балкарія • Калмикія • Карачаєво-Черкесія • Північна Осетія • Чечня
Краї	Краснодарський • Ставропольський
Області	Астраханська • Волгоградська • Ростовська

п • о • р Адміністративний поділ Росії
Республіки	Адигея • Алтай • Башкортостан • Бурятія • Дагестан • Інгушетія • Кабардино-Балкарія • Калмикія • Карачаєво-Черкесія • Карелія • Комі • Марій Ел • Мордовія • Північна Осетія • Татарстан • Тува • Удмуртія • Хакасія • Чечня • Чувашія • Якутія
Краї	Алтайський • Забайкальський • Камчатський • Краснодарський • Красноярський • Пермський • Приморський • Ставропольський • Хабаровський
Області	Амурська • Архангельська • Астраханська • Бєлгородська • Брянська • Владимирська • Волгоградська • Вологодська • Воронезька • Івановська • Іркутська • Калінінградська • Калузька • Кемеровська • Кіровська • Костромська • Курганська • Курська • Ленінградська • Липецька • Магаданська • Московська • Мурманська • Нижегородська • Новгородська • Новосибірська • Омська • Оренбурзька • Орловська • Пензенська • Псковська • Ростовська • Рязанська • Самарська • Саратовська • Сахалінська • Свердловська • Смоленська • Тамбовська • Тверська • Томська • Тульська • Тюменська • Ульяновська • Челябінська • Ярославська
Міста федерального значення	Москва • Санкт-Петербург
Автономна область	Єврейська
Автономні округи	Ненецький • Ханти-Мансійський • Чукотський • Ямало-Ненецький