Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Харківський правопис (Правопис Голоскевича, скрипниківка) — правопис української мови, прийнятий 1927 року демократичним шляхом голосування правил на Всеукраїнській правописній конференції, яка проходила в Харкові, на той час столиці УСРР. На конференції були присутні представники всіх українських земель, які в той час входили до складу різних держав.

Цей правопис затвердив 6 вересня 1928 р. Народний комісар освіти Микола Скрипник, через що його інколи називають «скрипниківським правописом» або «скрипниківкою».

31 березня 1929 року його прийняла Українська академія наук, а 29 травня того ж року Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.

Укладачами цього правопису були відомі українські мовознавці А. Кримський, Л. Булаховський, О. Курило, О. Синявський, Є. Тимченко, М. Грунський, В. Ганцов, М. Наконечний, Г. Голоскевич, Б. Ткаченко та інші. Членами правописної комісії були також літератори М. Йогансен, С. Єфремов, М. Хвильовий, М. Яловий. Більшість із них згодом репресував і знищив сталінський режим.

Харківський правопис і в наш час використовує значна частина видань української діаспори.

[ред.] Історія

У 1926 році проект «Українського правопису» було опубліковано для обговорення. Серед учасників Всеукраїнської правописної конференції, що відбулась у Харкові 1927 року були 4 високі урядовці Наркомпросу, 5 академіків, 28 університетських професорів лінгвістики й філологіі, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників. Брали участь також три представники Західної України: Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький, Василь Сімович.

Учасники конференції схвалили новий правописний кодекс, за винятком небагатьох правил. Насамперед це стосувалося дискусійних правил написання л-ль та г-ґ, бо саме навколо них виникли найбільші суперечки. На конференції було обрано президію Правописної комісії у складі 5 осіб. Комісія ухвалила 1928 року компромісне рішення щодо дискусійних правил, у якому було взято до уваги основні традиції української мови — галицьку й наддніпрянську. Р Правопис надруковано 1929 року, відтоді всі школи й видавництва УСРР зобов'язані були його дотримуватися. Заради єдності української літературної мови, провід НТШ у Львові ухвалив дотримуватися норм нового правопису в Галичині.

Усі подальші зміни в українському правописі за радянських часів приймали без жодного обговорення. У 1933 році правописна комісія на чолі з Хвилею переробила «Український правопис», визнавши норми 1927 (1928) років націоналістичними.

4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з'явилася критична стаття, згідно з якою українську мову потрібно більше наблизити до російської.

Після того політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, згідно з якою:

«Вважати за необхідне дати на сторінках газети „Комуніст“ розгорнуту, докладну критику викривлень і помилок, допущених у „Словнику“, зокрема щодо протягування в українську мову польських та інших іноземних слів у той час, як для позначення нових понять є ближчі і добре знайомі українському народові російські слова. Доручити комісії розглянути всі виправлення, які необхідно буде внести до словника».

[ред.] Особливості

Детальніше у статті Луганськ#Назва міста

§81. Українські географічні назви взагалі треба віддавати на письмі в їх народньо-історичній формі… 2. Назви міст кінчаються на -ське, -цьке (а не -ськ, -цьк): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов’ївське, Луцьке і т. ін. Відмінюються такі назви як прикметники: із Старобільського, під Волочинським і т. ін.

[ред.] Джерела

• В. В. Німчук. Проблеми українського правопису в XX ст.
• Іван Огієнко. Історія української літературної мови. Частина третя. Стан української літературної мови. XVIII. Історія українського правопису. Київ — 2001
• Синявський О. Коротка історія "Українського правопису" // Культура українського слова. – Збірник І. – Харків – Київ, 1931. – С. 93 – 112.

п • о • р Український правопис
Давні правописи	«Граматика» Смотрицького (1619)
Правописи часів російської влади	Правопис Котляревського • Правопис граматики Павловського (1818) • Максимовичівка (1827) • Правопис Русалки Дністрової (1837) • Правопис словника Білецького-Носенка (1841) • Кулішівка (1856) • Офіційний український правопис Російської Імперії (Емський указ, 1876—1905) • Драгоманівка (1870-ті) • Желехівка (1886) • Руська правопись (1904) • Правопис словника Грінченка (1907)
Правописи часів УНР	Найголовніші правила українського правопису (1918) • Головніші правила українського правопису (1919)
Правописи часів Радянського Союзу	Правопис 1921 року • Харківський правопис (1928) • Проросійські правописи 1933, 1946, 1960 років • Правопис 1990 року
Правописи незалежної України	Правопис 1993 року • Проект правопису 1999 року • Проект правопису 2003 року
Історичні абетки	Абецадло • Глаголиця • Українська латинка • Ярижка