Українська музика
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
Украї́нська му́зика починає свій відлік з часів Київської Русі і в своєму розвитку охоплює практично всі типи музичного мистецтва - народну і професійну, академічну і розважальну музику. Сьогодні українська музика в її багатоманітті звучить в Україні та далеко за її межами, вона продовжує розвиватись в народній та професійній традиціях, вона є предметом вивчення науковців.
Зміст |
[ред.] Народна музика
[ред.] Початковий період розвитку
Музичність та співучість є одними з найхарактерніших рис українського народу, а музичні традиції сягають прадавніх часів. Археологічні знахідки свідчать про стародавню історію побутування музичної культури на українських землях. Так, знайдені київськими археологами в околицях Чернігова музичні інструменти - тріскачки з бивнів мамонта датують віком 20 тисяч років. До того ж періоду відносять флейти, знайдені на стоянці Молодове (Чернівецька область).
На фресках Софії Київської (11 століття) зображені музики, що грають на різних духових, ударних та струнних (подібних до арфи і лютні) інструментах, а також скоморохи, що танцюють. Ці фрески свідчать про жанрове багатоманніття музичної культури Київської Русі. До 13 століття відносяться літописні згадки про співців Бояна та Митусу.
Загалом первісне музикування носило синкретичний характер - пісня, танець і поезія були злиті в нерозривній єдності і, найчастіше, супроводжувало обряди і церемонії, ритуали, трудовий процес тощо. В уяві людей музика і музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань і молитов магічно-охоронного значення. В музиці люди вбачали захист від нечистої сили, поганого сну, від зурочення. Існували в людей і спеціальні магічні награвання для забезпечення родючості ґрунту і плодовитості худоби.
У первісній грі починають виділятися солісти, заспівувачі; розвиваючись, диференціюються елементи музично виразної мови. Речитація на одному тоні ще без чіткої розміреності інтервальних ходів (низхідний глісандуючий рух первісної мелодії по близьких, частіше всього, сусідніх звуках) приводить до поступового розширення звукового го діапазону: закріплюються кварта і квінта як природні межі підвищення і зниження голосу, а тим самим як опорні для мелодії інтервали і їх заповнення проміжними (вузькими) ходами.
Цей процес, що відбувався в найдавніші часи, і був тим джерелом, з якого виникла народна музична культура. Він поклав початок формулюванню музичних систем, які в дальших історичних умовах, унаслідок своєрідності, привели до виникнення національних прикмет музичної мови.
[ред.] Народно-пісенна творчість
Про практику народної пісні, що існувала в найдавніші часи на теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком цільного світогляду часів первісної людини, що розкриває ставлення народу до природи та її явищ.
Самобутній національний стиль найбільше повно представлений піснями центрального Придніпров'я. Їм властиві мелодична орнаментика, вокалізація голосних, лади - еолійський, іонійский, дорійський (нерідко хроматизований), міксолідійський. Зв'язки з білоруським, і російським фольклором особливо яскраво виявляються у фольклорі Полісся.
У Прикарпатті й Карпатах розвилися свої відмінні пісенні стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти. Гуцульський фольклор відрізняється архаїчними рисами в мелосі й виконавській манері (інтонування, наближене до натуральному ладу, низхідні гліссандо в закінченнях фраз, спів з вигуками, імпровізаційна мелізматика, силлабічний речитатив), взаємодією вокального й інструментального начал, зв'язками з молдавським і румунським фольклором. В ладовому відношенні гуцульському фольклору притаманий особливий - гуцульський лад, а також - еолійський, іонійский, та дорійский. Для лемківського діалекту характерні зв'язки з польскою, угорською, словацькою пісенністю, що проявляються в гостропульсуючому синкопованому ритмі, переважанні мажору над мінором, пануванні силлабічного речитативу.
[ред.] Жанрове багатоманіття української пісні
За своїм значенням у житті народу, за тематикою, сюжетом і музичними властивостями українська народна пісня поділяється на безліч різноманітних жанрів, що об'єднуються певною системою ознак. У цьому розумінні найбільш типовими жанрами української пісні є:
- Календарно-обрядові — веснянки, щедрівки, гаївки, колядки, купальські, обжинкові та ін. Цей тип фольклору є
- Родинно-обрядові та побутові— весільні, жартівливі, танцювальві (в тому числі коломийки), частівки, колискові, поховальні, голосіння та ін.
- Кріпацького побуту — чумацькі, наймитські, бурлацькі тощо;
- Історичні пісні і думи
- Солдатського побуту — рекрутські, солдатські, стрілецькі;
- Ліричні пісні та балади.
[ред.] Думи та історичні пісні
У XV—XVI століттях історичні думи та пісні стають одним з найяскравіших явищ української народної музики, своєрідним символом національної історії та культури. Як зазначав арабський мандрівник Павло Алепський (мемуарист, син Антіохійського патріарха), який у 1654 і 1656 роках побував в Україні:
-
«Спів козаків тішить душу і зцілює від журби, бо їх наспів приємний, йде від серця і виконується мовби з одних вуст; вони пристрасно люблять нотний спів, ніжні і солодкі мелодії».[1]
Безпосереднім джерелом, з якого розвинулися думи, стала традиція історичних та величальних пісень, що були дуже поширені ще в умовах князівського побуту Київської держави. У них звичайно прославляли князів, походи та інші історичні події. Так, ще в XI ст. співали князям Мстиславу, Ярославу та іншим «славословія». У літописах міститься багато вказівок також на виконання різних історичних оповідей про походи «на греки і хозари», про «свари і бійки князів» тощо.
Творцями і виконавцями історичних пісень та дум, псальмів, кантів називали кобзарями. Вони грали на кобзах чи бандурах, які стали елементом національного героїко-патріотичного епосу, волелюбної вдачі і чистоти моральних помислів народу.
Величезна увага в думах приділена боротьбі з турецкьими та польськими поневолювачами. До «татарського» циклу відносяться такі відомі думи, як «Про Самійла Кішку», «Про трьох братів Азовських», «Про бурю на Чорному морі», «Про Марусю Богуславку» та інші. В «польському» циклі центральне місце займають події Народно-визвольної війни 1648—1654 років, велике місце приділене народним героям — Нечаєві, Кривоносові, Хмельницькому. Згодом з'являються нові цикли дум — про шведчину, про Січ та її руйнування, про канальські роботи, гайдамаччину, панщину і про волю.
Уже в XIV—XVII та XVIII ст. українські музиканти прославилися за межами України. Їх імена можна знайти в хроніках тих часів серед придворних музикантів, зокрема при дворі польських королів чи російських імператорів.[2] Найвидатніші давні кобзарі — Тимофій Білоградський (відомий лютнист, 18 ст.), Андрій Шут (19 ст.), Остап Вересай (19 ст.) та ін.
З метою захистити своє мистецтво вони об'єднувалися в братства співацькі цехи, які мали свої статути, що боронили їх мистецький. Особливого розвитку ці братства досягають у XVII—XVIII ст., продовжуючи існувати навіть і на початку XX ст. до жорстокого знищення радянською владою.
[ред.] Інструментальний фольклор
Взагалі до українських традиційних музичних інструментів відносяться:
- струнні: кобза, бандура, торбан, цимбали, гуслі, гудок, скрипка, басоля, козобас, ліра
- духові: трембіта (аналог - німецький Alpenhorn), флояра, сурма, волинка (коза, дуда), сопілка, окарини та свистульки
- ударні: бугай, тулумбас, литаври
- самозвучащі: дримба, бубон (решітка)
 Торбан
|
 Гудок
|
 Ліра
|
До числа клейнодів Запорозької Січі, тобто до числа священних символів державності України, входили литаври, ударами яких збирали козаків на раду, передавали накази по війську. Крім цього, литаври, барабани, козацькі сурми і труби входили до оркестру Війська Запорозького.
Під час молитов в побутових умовах (в хаті, на вулиці, біля церкви) для акомпанементу до кантів, псалмів часто використовували колісну ліру і кобзу-бандуру. Світські і календарні свята та обряди в основному супроводжувалися маршовою музикою (марші до ходи, вітальні марші), танцювальною (гопачки, козачки, коломийки, полечки, вальси, голубки, аркани тощо) і пісенно-інструментальною музикою для слухання. Для цієї музики в різних регіонах використовувався практично весь народний музичний інструментарій.
Широкою сферою побутування самобутнього музичного інструментарію є пастуші (вівчарські) награвання, де, як правило, використовуються інструменти, виготовлені самими музиками: сопілка, флояра, дводенцівка, теленка, цугфлейта, ріг, трембіта, кора, луска, кувиці (свиріль), дуда, свистунці, дримба та ін.
В розмаїтті українського народного музичного інструментарію чільне місце посідали інструменти міської музичної культури, де, крім загальнонаціональних скрипки, бандури, слід назвати столовидні гусла, цитру, торбан. Під їх акомпанемент співали величальні пісні, міські пісні й романси, релігійні піснеспіви.
В кожної суспільної верстви населення були і специфічні, більш властиві їй, інструменти. Так, серед дворянства були поширені столовидні гусла і торбан, серед духовенства - столовидні гусла. Для козацької старшини було престижним грати на торбані і супроводжувати на ньому кобзарський репертуар.
Традиційні інструментальні ансамблі частіше за все були трійками з різних інструментів, наприклад, скрипки, сопілки та бубна (т. зв. троїста музика). Виконання музики передбачає також певну частину імпровізації.
На початку XX ст. український ансамбель етнічної музикі на чолі з Павлом Гуменюком з Філадельфії здобув популярність у США. Українські традиції були зберегаються у творчості таких українсько-американських музикантів з Нью-Йорку, Клівленду, Детройту, як Зіновій Штокалко, Григорій Китастий, Юліян Китастий, Віктор Мішалов та ін.
[ред.] Становлення професійної музики
[ред.] Класицизм
Піздне Середньовіччя - це яскравий період в історії української культури, який був позначений впливом так званого «козацького бароко».
Витоки української музичної традиції значною мірою також лежать в бароковому стилі. Найвідомішими осередками музичної освіти тієї пори були стародавня Києво-Могилянська академія та Глухівська співоча школа, створена з ініціативи гетьмана Данила Апостола 1730 року. З їх стін вийшли найяскравіші зірки української музики XVII—XVIII ст.: Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель, які створили цілу епоху у вітчизняній хоровій музиці. Бортнянський і Березовський отримали музичну освіту в Італії, зокрема Березовський навчався в музичній академії в Болоньї у відомого музичного теоретика Мартіні одночасно з Моцартом і був зарахований до числа найздібніших випускників академії.
Бездоганно засвоївши європейську техніку композиції, ці українські композитори створили твори, більшість з яких побудовані на національних мелодичних основах. У 28-річному віці Бортнянський направився до Петербургу, де став придворним капельмейстером, а з 1796 року — керівником придворної капели, складеної майже винятково з вихованців Глухівської співацької школи. Він був також першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Недаремно творами Бортнянського захоплювалися Берліоз та Бетховен. Відзнакою його високого майстерства було призначення 1816 року композитора головним цензором видань духовних творів Росії.
Бортнянський своєю творчістю утвердив традиції українського хорового співу, а одночасно заснував і саме національне російське співання, куди він, як і його сучасники, поклав свою душу, виховану на українському ґрунті. Духовна музика Д.Бортнянського, М.Березовського та А.Веделя досі звучить у церквах слов'янського світу.
У цю ж добу високо розвинулася техніка а-капельного співу, що має вплив на українську музику і сьогодні: львівський професійний акапельний чоловічий колектив «Піккардійська терція» з 1990-х років є однією з візитівок сучасної української музики.
У XIX столітті спалахнула зірка Петра Чайковського, іншого всесвітньо відомого композитора, який хоча був народжений у Росії, походив з відомого українського козацького роду "Чайків". Його симфонія №2 була названа "Українською", тому що базувалась на етнічних темах. Он написав також оперу "Мазепа" по поемі О.С.Пушкіна. Родина Чайковського мала власність в Україні, а сам він був збирачем української фольклорної музикі. Палкий прихильник творчисті Бортнянського, він на власні кошти видав повну збірку його творів.
До речі, історичні події часів гетьмана Мазепи дали натхнення ще таким відомим музичним творам зарубіжжя, як «Сторінкова» кантаті Михаела Балфе (1861) та симфонічна поема «Мазепа» Ференца Ліста (1851).
[ред.] Романтизм
Музиканти-професіонали ХІХ ст. охоче звертаються до народних тем, продовжуючі загальноєвроепйскькую традицию романтизму. Вони починають обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів — кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. Впливом українського фольклору позначені українські опери ХІХ ст. - «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського (перша українська опера), «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», «Утоплена» та «Різдвяна ніч» Миколи Лисенка, якого ввлажають засновником суто української класичної музики.
За кордонами України відомі також стилізації й обробки народних пісень М.Леонтовича (різдвяний «Щедрик»), О.Кошиця, К.Стеценка. Мотиви українських народних пісень звучать і в творах Л.Бетховена та Ф.Ліста.
[ред.] Музика XX століття
В XX столітті Україна заслуховувалася класичними творами духовних учнів Лисенка - композиторів Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Григорія Верьовки, братів Георгія та Платона Майбороди.
Багато талантів класичної музики світового рівня дала Україна — це і геніальний піаніст - віртуоз Володимир Горовиць, і відома українська оперна співачка оперні співачка Соломія Крушельницька.
Українське походження мав Ігор Стравінський, який ввжається найвпливовішим композитором світової академічної музики ХХ століття, а журнал Time навідь зарахував його до найвпливовіших людей світу.[3] Значну частину своїх творів Стравінський написав в Україні, черпаючи своє натхнення з фольклору. Райським куточком для своєї творчості І.Стравінський називав містечко Устилуг поблизу Володимира-Волинського, де мешкала його родина, а він мав власний маєток. Там він працював над 17 творами, серед яких «Жар-птиця», «Петрушка» і широко відома «Весна священна». На згадку про духовні зв'язки композитора з батьківщиною з 1994 року у Луцьку проводяться міжнародні фестивалі "Стравінський і Україна".
Одною з великих зірок СРСР опери був український тенор Іван Козловський, а уродженка Харківщнини Клавдія Шульженко стало широко відомою завдяки чудовому виконанню фронтових пісень.
Історичні традиції продовжують сучасні оперні співаки України - (Вікторія Лук'янець, Володимир Гришко, Валентин Пивоваров, Роман Майборода, Тарас Штонда, Михайло Дідик, Марія Стефюк). Відомий диригент Роман Кофман став у 2004 році головним диригентом Боннської опери і Бетховенського симфонічного оркестру в Бонні.
Зараз в Україні діє велика мережа класичних музичних закладів: Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки, Національна заслужена академічна капела України "Думка", Національний ансамбль солістів "Київська камерата", Одеський національний філармонійний оркестр, Державний академічний духовий оркестр України, Державний естрадно-симфонічний оркестр України та ін.
[ред.] Сучасна музика
У ХХ ст. українська музика розвивалася в руслі загальнокультурних і естетичних шукань світової музики. 1960-80-і рр. були позначені впливом так званого «шістдесятництва». Композитори цього покоління - Валентин Сильвестров, Віталій Годзяцький, Леонід Грабовський стали відомими в усьому світі. Це був період розквіту авторської пісні, у якій великого значення надавалося словам (О.Івасюк, Т.Петриненко, І.Білозір).
Паралельно започатковувалися також типово модерні музичні та музично-поетичні проекти. Це, насамперед, сатиричний театр «Не журись!» В.Морозова (1970-і рр.), а також гурт «Мертвий півень» та рок-бардівська група «Плач Єремії» (друга половина 1980-х рр.).
На сучасній українській сцені представленні майже всі музичні напрями: від фолку до acid джазу. Активно розвивається клубна культура. Популярність багатьох українських поп-виконавців — Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, ВІА Гра, Ані Лорак, Вєрки Сердючки — давно перетнула кордони України і утвердилася в країнах СНД. Українська співачка Руслана, яка синтезувала у своїй музиці фольклорні мотиви карпатського регіону, стала переможницею конкурсу «Євробачення — 2004» і дала успішні світові гастролі.
Також на Євробаченні-2006 6 місце зайняла Тіна Кароль, а у 2007 році 2 сходинку посила Вєрка Сердючка. До цього на конкурсі виступав і Олександр Пономарьов (золотий голос України).
Тенденція до використання фольклору сучасними українськими музикантами стає дедалі виразнішою. Одним з перших почав використовувати народні мотиви у рок-музиці у другій половині 1980-х рр. уже легендарний гурт «Воплі Відоплясова». Спираючись на фольклорне підґрунтя, нову самобутню українську музику творять «Скрябін», «Мандри», «Гайдамаки», Тарас Чубай, Марійка Бурмака та багато інших виконавців. Свідченням росту інтересу до фольклору стало започаткування в Україні двох фестивалів етнічної музики — «Країна мрій (фестиваль)» у Києві, організатором якого виступив вокаліст групи «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка та «Шешори (фестиваль)» на Івано-Франківщині.
В Україні проходять також числені фестивалі для музикі всіх стилів: «Прем'єри сезону», «Таврійські ігри», «Чайка», «Червона рута», які надають шанс багатьом молодим виконавцям вийти на велику сцену. У свій час на фестивальних сценах були «відкриті» такі популярні сьогодні в Україні гурти як «Океан Ельзи», «Танок на майдані Конго», «Грін Грей», «Тартак», які успішно завойовують музичний простір зарубіжних країн.
[ред.] Інтернет - посилання
Збірки
- Українські пісні
- КМ студія. Антологія української музики (рос.)
- Нова Черемшина. Історія української естради (традиція, рок, поп, нова хвиля, ВІА, альтернатива
- Гомін - традиційна українська музика
- Українська автентична музика
Сучасні популярні співаки та гурти:
- Океан Ельзи – популярний рок-гурт [1]
- Руслана - композитор, співачка, піаністка [2]
- Воплі Відоплясова – популярний рок-гурт [3]
- Плач Єремії – популярний рок-гурт
- Мандри - фолк-рок гурт [4]
- Вій – фолк-рок гурт [5]
- Мар'яна Садовська – співачка, композитор [6]
- Євген Гудзь - учасник панк-гурту Гоголь Борделло (Gogol Bordello).
Фестивалi:
- Міжнародний фестиваль етнічної музики та лендарту «Шешори»
- Міжнародний фестиваль «Країна мрій»
- Міжнародний етнічний фестиваль «Таврійські ігри»
- Молодіжний фестиваль авторської пісні «Срібна Підкова»
- Фестивалі України
Музичнi заклади:
- Національна філармонія України
- Національна опера України iм. Т.Г.Шевченка
- Національна музична академія ім. П.І. Чайковського
Композитори:
- Микола Лисенко, композитор (1842-1912), основоположник української класичної музики.
- Семен Гулак-Артемовський, композитор (1813-1873), автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм".
- Микола Леонтович, композитор (1877-1921), добре відомий своєю музичною обробкою колядки «Щедрик» ("Carol of the Bells"). [7]
- Дмитро Бортнянський, [8], композитор (1751-1825), автор української церковної музики.
- Петро Чайковський, композитор (1840-1893), народжений в Росії, походить с українського козацького роду Чайків. Його симфонія № 2 була названа «Українською», тому що базувалась на етнічних темах. Він написав також оперу «Мазепа» по поємі О. С. Пушкіна, був збирачем української фольклорної музикі.
- Рейнгольд Глієр, радянський композитор (1875—1956), який народився та навчався у Києві.
- Сергій Прокоф’єв — радянський (російський) композитор (1891—1953), який народився у маєтку Сонцовка Бахмуцького повіту Єкатеринославської губернії (нині село Красне Красноармійського району Донецької області).
- Мирослав Скорик — українскький класичний композитор.
- Вірко Балей — композитор (1938), диригент Las Vegas Symphony.
- Кароль Шимановскі, польский композитор (1882—1937), народжений в Україні.
- Леонард Бернстайн (1918—1990) — всесвітньо відомий американський композитор, диригент та піанист. Автор музики до фільму-мюзіклу West Side Story. Єврей українського походження (з міста Рівне).
- Володимир Івасюк — популярний український композитор (1949—1979). Його найвідомійша пісня — це «Червона рута».
- Дмитро Тьомкін — один з найвідоміших кінематографічних композиторів Голівуду (1899—1979), народжений у Полтаві [9]. Його музика три рази була відзначена премією «Оскар»: у 1952 — до культового фільму-вестерну High Noon («Високий південь»), у 1955 — до фільму The High and the Mighty («Високий та могутній»), у 1959 — до фільму The Old Man and the Sea («Старий та море») та ще 14 разів номінувалася на цю премію.
- Ісаак Дунаєвський (1900—1955) — радянський копозит