Архітектура України
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
Зміст |
[ред.] Стародавня архітектура
Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий шлях історичний шлях розвитку. Найстарші пам’ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із побережжя Чорного моря — з колишніх грецьких колоній, які сягають VIII — VII ст. до н.е. До таких більших міст належали Тіра над лиманом Дністра, Ольвія над лиманом Південного Буга, Херсонес коло сучасного Севастополя, Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія напроти Керчі, Тамань, Танаїс коло сучасного Ростова-на-Дону й багато інших. Рештки архітектурного комплексу Більського городища (VII–III ст. до н.е.) вчені ідентифікують з прадавнім містом Гелон, описаним Геродотом.
Досліди збережених незначних решток античних будов та інших мистецьких творів указують, що спочатку у VIII — VI ст. до н.е. Причорномор'я мало вплив т.зв. іонійського стилю, а з V ст. тут поширюються зразки афінського та з початком нової ери до II ст. римського будівництва. Знайдені фундаменти оборонних мурів міст (Ольвія, Пантікапей, Німфей, Горгіппія), житлових будинків, храму Аполлона в Ольвії й різні уламки колон, капітелей тощо вказують на відмінність їх від чисто грецьких зразків — аттічних і малоазійських. Особливий інтерес мають гробівці (наприклад, у Керчі) зі склепінням, зложеним з клинуватого каміння. Цей новий на той час конструктивний засіб перекриття не був відомий у самій Греції, а лише в деяких грецьких колоніях, наприклад, в Александрії.
Після навали різних кочівників, ще зруйнували грецькі міста, монументальне будівництво починає наново розвиватися в Причорномор'ї у IV — VII ст. за т.зв. старохристиянської й ранньовізантійської доби. Причому християнські храми постають саме в бувших грецьких містах, а навіть почасти з матеріалів давніших грецьких, античних будов. Найбільшим осередком старохристиянського будівництва був Херсонес. Яких великих розмірів воно досягало, свідчать збережеш рештки фундаментів і частин стін 27 церков і каплиць. Найстарші церкви були центрального типу — у формі рівнораменного т. зв. «грецького хреста», що вказує на східні впливи, далі базиліки VII — IX ст. римського типу, що у свій час були поширені на цілому Сході, округлі будови (т. зв. ротонди) V — VI ст., хрестильні каплички й середній між базилікою та хрещатою будовою тип будов. Усі будови перекривалися, очевидно, дерев’яною стелею, а склепіння мали лише апсиди (вівтарне заокруглення) й менші ротонди. Знайдені рештки і фрагменти розкішних мозаїк і різних деталей указують, що архітектурне мистецтво стояло тут дуже високо та приходило сюди головно з Греції, Малої Азії та Кавказу. Краще збережена церква Св.Івана в Керчі (XIII ст.) близько стоїть до вищезгаданого середнього типу, але з більш виразним поділом на три частини (чи т. зв. нави), з чотирма колонами, що підпирають одну середню баню.
[ред.] Середньовічна архітектура
.jpg.html)
Автентична українська архітектура почала формуватися у IX-X ст., коли на теренах України виникла централізована держава – Київська Русь. Спочатку всі споруди – укріплення, палаци, церкви – будувалися з дерева. Основною структурою будівель спрадавна був зруб, зведений з горизонтально покладених колод із шатровим верхом. Традиція спорудження зрубів збереглася аж до початку ХХ ст . Навіть сьогодні подібні зруби використовуються під жилі приміщення , їх можна побачити, приміром, у Чернігові.
Разом з прийняттям християнства в Київській Русі з'явилися будівлі візантійського стилю, найкращим прикладом якого є Софійський собор у Києві (XI ст.), що зберігся до нашого часу, зазнавши, втім, суттєвої барокової перебудови. Візантійський стиль на Русі почав активно реформуватися у співдії з автентичними уявленнями про будівництво й орнаментування. Внаслідок такого реформування з'явилися витягнуті вгору бані київських церков, специфічна кольорова гама розписів, фресок і мозаїк.
Найдавнішою церквою України, що збереглася лише у фундаменті, є Десятинна, побудована Володимиром Великим близько 988 — 996 рр. Це була тринавна будова з широким опасанням (галереями) навколо, всередині пишно прибрана мармуровим обличкуванням, різьбами, кахлями, фресками й мозаїками. З літописей відомо, що вона завалилася в 1240 р. під час облоги Києва Батиєм.
Звичайний тип більших церков X — XIII ст. — це тринавні церкви з трьома напівокруглими чи гранчастими апсидами (заокруглення з боку вівтаря), з двома або трьома парами стовпів. Між першою від вівтаря та другою парами стовпів через цілу церкву проходить поперечна нава. Середня найширша нава — такої самої ширини й висоти, як і поперечна нава (прохід); на перехресті їх угорі виводилася найбільша баня з верхньою точкою цілої церкви. Менші церкви були, можливо, однонавні з апсидою зі сходу. В Західній Україні виводилися також ротонди — округлі будови.
Характерною рисою багатьох церков були т. зв. опасання, тобто галерейки, що оточували будову з трьох боків (крім сходу), які зберегалися після в українському дерев'яному будівництві. Нерідко із західного причілку підносилися дві могутні вежі або одна вежа в північно-західному куті будови. Завершували будову одна, рідше 5 (або 9) бань округлої, еліпсової й гранчастої форми. Загальні маси і зв'язаний із ними зовнішній вигляд будови завжди відповідали внутрішнім просторовим формам, так що навіть форма даху й бань назовні точно відповідала внутрішній. Згідно з цим, чисто конструктивним, законом архітектурного мистецтва будови загалом мали мінімальну кількість декоративних прикрас, а де воші й були, то відповідали логічному змісту окремих конструктивних частин будови.
Після татаро - монгольської навали будівництво на території України підпорядковується завданням оборони. У XII-XV ст. будуються переважно фортеці з баштами, укріплені монастирі, замки у Кам'янець-Подільському, Львові, Луцьку, Кременці, Білгороді-Дністровському. Їхні стіни високі та неприступні, але на деяких можна побачити декоративний орнамент у вигляді української плахти або вишиванки, викладений з червоної цегли. Найкращим прикладом є Хотинська фортеця у Чернівецькій області зі стінами 30-35 метрів, який чудово зберігся до сьогодні.
Монастирі-фортеці XV ст. теж схожі на замки. Головний собор монастиря стояв або посеред двору, або в системі оборонних стін. Храми були обов'язково пристосовані до оборони, адже нерідко траплялося, що вони ставали притулком від ворога не лише для ченців, але й для мирян.
[ред.] Ренесанс та українське бароко
У XVI—XVII ст. на Україні розповсюдився стиль Ренесансу . Найбільш яскраво він відобразився в архітектурі Львова. На одній з центральних площ цього міста майже повністю зберігся ренесансний ансамбль будинків, естетичною домінантою його є так звана Чорна кам'яниця — чорна будівля в оточенні світлих. Нашарування епох та поєднання різних архітектурних стилів в архітектурному ансамблі Львова роблять місто справжнім музеєм під відкритим небом. Історична центральна частина Львова зарахована ЮНЕСКО до культурної спадщини людства.
Прихід Ренесансу мав також велике значення для подальшого розвитку українського зодчества, особливо українського бароко. Барокове мистецтво й архітектура, що були вершиною мистецьких досягнень у західній та східній Європі, отримали високу оцінку в Україні XVII ст. і, поєднавшись тут з місцевим мистецтвом, особливо цегляною кладкою, створили новий неповторний стиль українського бароко. Завдяки активній будівельній діяльності гетьмана Мазепи, стиль бароко в Україні ще називається «Мазепинським стилем». На жаль, більшість шедеврів українського бароко не збереглися — частково через більшовицьку політику руйнації храмів, частково через те, що специфічне відгалуження цього стилю — так зване «козацьке бароко» — було представлене дерев'яними церквами.
У XVIII ст. в українському бароко відбувалися зміни — фасади штукатурили та прикрашали ліпниною, прикладом чого є Покровська церква збудована за проектом українського архітектора Григоровича-Барського.
Бароко — стиль архітектурних ансамблів. Більшість ансамблів українських монастирів складалося в різні часи, часто — ще в давньоруський період, але їх остаточне формування відбулося в епоху бароко, коли всім будівлям надавалося єдине стильове обличчя (монастирі Придніпров'я та Лівобережжя України, Софійський ансамбль, Видубицький монастир у Києві).
У цей же час за проектом італійського архітектора Растреллі було збудовано Маріїнський палац, що є сьогодні державною резиденцією Президента України.
[ред.] Класицизм
З кінця XVIII ст. в Україну прийшов класицизм, так званий "міський стиль", характерною рисою якого було значне зменшення церковного будівництва. Перевага стала надаватись палацам та громадським будівлям.
На межi XVIII-XIX столітть прекрасними зразками класичності були величаві палати гетьмана Кирили Розумовського в Почепі (проект Де ля Мото, арх. О. Яновецький), Яготині (проект Менеласа), Глухові (арх. Андрій Квасов) й Батурині (проект Андрія Квасова, арх. Чарльз Камерон). Величезних розмірів палата в Почепі, збудована у 1796 р., дає широку площу спокійних архітектурних мас, але із сухими й одноманітними лініями деталей. Зате справжнім мистецьким твором є палата в новій столиці України — Батурині, побудована в 1799 — 1803 рр., де вже помітні впливи стилю Людовика XVI. Не менш інтересна величезна палата Завадовського в Ляличах (арх. Д. Кваренгі, 1794—95), де цілий комплекс будов творить колосальне півколо, а головний корпус має витончені форми т.зв. палладіївського стилю типу villa rotonda коло Віценци в Італії.
[ред.] XX століття
В архітектурі кінця XIX – початку XX століття вирізняється постать Владислава Городецького. Особливо завдячує йому Київ, прикрашений неповторними будівлями в стилі модерну (будинок з химерами), неокласицизму (музей старожитностей і мистецтва, нині Національний художній музей), неоготики (Миколаївський костел, нині Національний будинок органної музики), мавританської архітектури (караїмська кенаса, нині Будинок актора).
У 1910–1920 рр . отримав розповсюдження стиль необароко – спроба поєднати традиції високого “мазепинського бароко” із досягненнями європейського модерну.
Комуністичний режим зруйнував чимало визначних будівель, які пізніше були внесені до офіційних списків пам'яток архітектури (Михайлівський Золотоверхий і Микільський військовий собори в Києві, Троїцький собор у Глухові тощо). Сьогодні деякі з них, наприклад, Михайлівський Золотоверхий чи Успенський собору Києві, відбудовані.
В 1932 р., з організацією єдиної Спілки архітекторів, було проголошено єдиний творчий метод — метод соціалістичного реалізму і тотальної орієнтації на класику. Розпочинається активна політизація архітектурної діяльності та формування архітектури режиму з його пориваннями до гігантоманії та бутафорської помпезності форм.
В 1936—1939 рр. були збудовані: будинок ЦК КП(б)У, нині Міністерство закордонних справ України (проект П. Лангбарда); будинок НКВС, нині Кабінет міністрів України (проект І.Фоміна); будинок Верховної Ради УРСР (проект В. Заболотного).
Після Другої світової війни національно-самобутні ретроспекції відбилися в архітектурній діяльності періоду післявоєнної відбудови міст і сіл України. Особливо це мало значний вплив на грандіозну відбудову Хрещатика (архітектори: О.Власов, А.Добровольський та ін.). Багаті традиції українського бароко, які використали автори в забудові столичної вулиці, гармонійно поєднані з міським рельєфом. В архітектурі будинків була активно застосована українська орнаментальна пластика та колорит.
В 1960—70-ті роки з'являються перші прояви нової образності архітектури, використання сучасних індустріальних конструкцій та прогресивних будівельних матеріалів — Палац спорту в Києві (архітектори: М.Гречина, О.Заваров); наземні станції Київського метрополітену «Хрещатик» (архітектори: А.Добровольський, В.Єлізаров та ін.); «Університет» (архітектори: Г.Головко, М.Сиркін та ін.); готель «Тарасова гора» в м. Каневі (архітектори: Н.Чмутіна, Е.Гусєва, В. Штолько та ін.); Палац дітей та юнацтва у Києві (архітектори: А.Мілецький, Е.Більський); кіноконцертний палац «Україна» (архітектори: Є.Маринченко та ін.). Оригінальністю та новизною форм позначена архітектура комплексу Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка (архітектори В.Ладний, А. Буділовський, Л. Коломієць та ін.).
[ред.] Сучасність
.jpg.html)
Мова сучасної архітектури стає більш глобальною, плюралістичною за творчим спрямуванням, але водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі.
В творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. В нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л.Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О.Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С.Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В.Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О.Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І.Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила для архітектурно-художні символами нового іміджу суверенної України.
З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).
Завдання сучасної української архітектури - різноманість у проявах сучасної естетики, пошук авторської архітектурної своєрідності та врахування існуючого історико-культурного середовища.
[ред.] Народна архітектура
Окремою сторінкою української архітектури можна назвати архітектуру народну. Оскільки дерев'яні пам'ятки потребують особливого догляду, ці взірці архітектури часто перевозяться в спеціальні заповідники. Найвідомішими з них є Музей народної архітектури та побуту України, що знаходиться біля селища Пирогів у Києві, та Шевченківський гай у Львові.
[ред.] Джерела
- Міністерство закордонних справ України
- Володимир Січинський. Українська архітектура
- Історія української культури/Ред. I.Крип'якевича.-Київ, 2002 (за виданням 1937 р.) [1]
[ред.] Видатнi українські архітектори
- Городецький Владислав Владиславович (1863-1930) - польсько-український архітектор-модерніст, підприємець, меценат.
- Григорович-Барський Іван Григорович (1713-1785) - архітектор, представник українського бароко.
- Січинський Володимир Юхимович (1894 - 1962) - архітектор, графік і мистецтвознавець.
[ред.] Інтернет-посилання
[ред.] Дивись також
| За періодами | Трипільська культура • Київська Русь • XIII-XV століття • XVI-XVIII століття • XIX століття • XX століття | |
| За галуззю | Релігія • Міфологія • Мова • Література • Музика • Архітектура Образотворче мистецтво • Кіно • Театр Танці • Кухня • Мода • Спорт |
|
| Інші статті | Українська християнська культура • Сценарії цивілізаційного майбутнього України | |
|
|
||