Ротару Софія Михайлівна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Софія Михайлівна Ротару | |
 |
|
| Народилася | 7 серпня 1947 (61 рік) Маршинці, Новоселицький район Чернівецької області,  Україна |
|---|---|
| Відома | співачка |
| Чоловік | Євдокименко Анатолій Кирилович |
| Діти | Руслан (1970) |
| Батьки | Михайло Феодорович (1908—2004) Олександра Іванівна (1920—1997) |
| Нагороди | |
| Сторінка в інтернеті | www.sofiarotaru.com(рос.)
|
Софі́я Миха́йлівна Рота́ру (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару; *7 серпня 1947, Маршинці, Новоселицький район Чернівецької області) — співачка, Народна артистка України, МРСР.
Зміст |
[ред.] Біографічні відомості
Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині.
Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.
1964 року вступила та 1968 року закінчила Чернівецьке музичне училище. 1964 року Софія уперше виступила на сцені Кремлівського палацу з'їздів.
Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант у якості солістки естрадного оркестру.
Звичайно ж, вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.
1968 року Ротару стала лауреатом IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдавської «Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій).
У той же час Ротару починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв.
У 1971 році Ротару знялася в головній ролі в музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару й Євдокименко при Чернівецькій філармонії (Анатолій, який закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії).
[ред.] Епоха «Червоної рути»
З «Червоною рутою» Ротару починає свої виступи по всій країні. Вона створює свій унікальний стиль, що характеризується тонким і гармонічним змішанням народного мелосу і сучасних естрадних ритмів. Її відкрита, експресивна, піднята манера виконання, оптимізм і ліричність (не позбавлені і драматичні ноти), хвилюючий голос, яскрава зовнішність скоряють слухачів усіх віків і національностей.
Музично-акторське дарування Ротару вшановане чисельними нагородами і преміями: У 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» Ротару одержала Першу премію за виконання пісень «Моє місто» Є. Доги і «Птах» Т. Русєва та Д. Дем'янова, у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Халіни Фронцковяк «Хтось» (російський текст А. Дементьєва).
[ред.] Визнання
У 1973 році вона стає заслуженою артисткою УРСР, у 1983 — Народною артисткою Молдавії, а в 1988 — народною артисткою СРСР.
[ред.] Звання та нагороди
Нагороджена орденами Знак Пошани (1980), «Дружби народів» (1985), «За заслуги» і «Св. княгині Ольги». Лауреат премії ім. Островського (1976), Ленінського комсомолу (1978), ім. К. Шульженко (1996), «Овація» (2000), «Людина року-2000» та ін.
Як говорить сама Софія Михайлівна, її душа — у піснях. «Пісня для мене — маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями…» Такими новелами стали для неї пісні В. Івасюка («Водограй», «Два перстні», «Пісня буде поміж нас»), А.Бабаджаняна («Поверни мені музику», «Твої сліди»), Є.Доги («Моє місто»), А. Мажукова («Червона стрілка»), Е.Мартинова («Яблуні в цвіті», «Лебедина вірність», «Балада про матір»), М. Блантера («Вороги спалили рідну хату»), Д.Тухманова («Родина моя», «Дамо земну кулю дітям»).
У 80-і року Ротару, продовжуючи експерименти з естрадною стилістикою, працює з В. Матецьким («Лаванда», «Луна, Луна, цветы, цветы», «Было, было, было и прошло»), Ю.Саульським («Осіння пісня»), Є. Птичкиним («Присвята») і навіть бере участь у спільному проекту з Д.Тухмановим і групою «Машина часу».
У 70-80-і роки на фірмі «Мелодія» у Ротару виходять вінілові платівки: «Червона Рута» (1972), «Софія Ротару» (однойменні — 1974, 1975, 1980, 1981), «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» (1975, 1977), «Ніжна мелодія» (1985), «Монолог про любов» (1987), «Золоте серце» (1988) та інші, випускаються диски також за рубежем.
У 90-і роки Ротару продовжує активну сценічну діяльність, бере участь у «Пісні року», випускає компакт-диски («Хуторянка», 1995, «Люби мене», 1998, збірники кращих речей, перевидання), записує нові пісні (з останніх — «Не запитаєш» В. Матецького), готує нові концертні програми. Остання на даний момент — «Життя моя — моя любов» — присвячена 30-річчю сценічної діяльності.
[ред.] Фільмографія
Окрім фільму «Червона рута», Софія Ротару знялася в картинах «Пісня буде поміж нас», «Монолог про любов», у головних ролях художніх фільмів «Де ти, любов?», автобіографічному фільмі «Душа», брала участь у декількох музично-документальних стрічках.
| Фільмографія |
|---|
| «Соловейко з Буковини», 1966 |
| «Червона рута», 1971 |
| «Пісня буде поміж нас», 1975 |
| «Монолог про любов», |
| * «Де ти, любов?» |
| «Душа», 1981 |
[ред.] Література
- Українська та зарубіжна естрада / Упорядник Мацишин І. Р. — К., 2000.
[ред.] Зовнішні посилання
Офіційний сайт Софії Ротару (рос.)
