Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Петлюра Симон Васильович
Народився	10(22) травня 1879 Полтава
Помер	25 травня 1926 Париж
Роки життя	1879-1926
Країна	Українська Народна Республіка, Російська імперія
Звання	головний отаман військ УНР, голова Директорії УНР

Си́мон Васи́льович Петлю́ра (10(22) травня 1879, Полтава — 25 травня 1926, Париж) — державний і політичний діяч, публіцист, організатор українських збройних сил.

Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).

[ред.] Біографія

Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин.

Після закінчення бурси у 1895—1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора Миколи Лисенка.

З 1900 р. — член Революційної Української Партії (РУП, 1905 року реорганізована в Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію).

Під загрозою арешту восени 1902 р. виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Вільної Громади РУП у Катеринодарі.

У грудні 1904 р. на конференції РУП у Львові виступив проти об'єднання з РСДРП. Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував Михайло Грушевський.

На початку 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган «Вільна Україна».

З липня 1906 р. — секретар київського щоденника «Рада», а від літа 1907 р. до 1908 р. — співредактор легального соціал-демократичного часопису «Слово».

З 1912 р. — редактор російськомовного журналу «Украинская Жизнь» (Москва), в якому публікувались М.Грушевський, Д.Донцов, С.Русова, Є.Єфремов, М.Горький.

У роки Першої світової війни 1914—1918 рр. — працівник Союзу земств і міст, голова Українського Військового Комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни виклав у статті-відозві «Війна і українці». У цій публікації доводив, що українці лояльно виконують свій обов'язок перед Російською державою і висловлював надію, що в майбутньому ставлення російської влади до українського питання зміниться.

Був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського Військового Генерального Комітету, з червня — генеральний секретар військових справ.

У грудні 1917 р., не погоджуючись із курсом на замирення з Німеччиною (за іншою версією — на знак протесту проти пробільшовіцької орієнтації голови уряду Володимира Винниченка), пішов у відставку.

У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві.

В період Гетьманату очолював Київське губерніальне земство і Всеукраїнський союз земств, організовав упорядкування могили Т.Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні був заарештований.

Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 р. звільнений із в'язниці і обраний до складу Директорії УНР.

З листопада 1918 р. — Головний Отаман Армії Української Народної Республіки.

У лютому 1919 р. вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР, отримавши практично диктаторські повноваження.

На чолі об'єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 р. здобув Київ.

5 грудня 1919 р. виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір.

Працюючи над створенням української армії, Петлюра зустрічав спротив деяких членів УЦР — вкрай пацифістську позицію зайняв Винниченко (навіть тоді, коли було цілком зрозумілим, що тільки воно здатне врятувати Республіку). Можливість вільно формувати власне військо Петлюра отримав на початку 1919 року, коли більшість керівників УНР почали втікати за кордон. Але шанси були набагато меншими, ніж у 1917 році; Петлюра очолив майже безсилу державу.

З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарнув, Ченстохова, Варшава).

31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, а згодом — Угорщини, Швейцарії.

У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.

Стосовно звинувачень Петлюри в єврейських погромах в Україні, треба зазначити, що, будучи Головним Отаманом військ та головою Директорії УНР, Петлюра всіляко протидіяв погромам — їх чинили переважно банди під проводом отаманів і так званих «батьків» і деморалізовані частини більшовицьких військ. В УНР було засновано Міністерство єврейських справ, неодноразово ухвалювалися документи, які повинні були перешкодити розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Логічно, що законна влада намагалася навести лад на своїй території (1919 року було видано закон, який поновлював смертну кару — були організовані військово-польові суди), а більшовицькі вожді й агітатори провокували безлад і різанину, аби потім прийти в образі «месії».

"Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення, їхні діти і їхні жінки, так само, як і ми, було поневолене і позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас, воно живе з нами з давніх давен, поділяючи з нами нашу долю і недолю. Тих же, що підбурюють вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська, і віддавати під суд, яко зрадників вітчизни." Симон Петлюра

Вбитий 25 травня 1926 р. анархістом С.-Ш. Шварцбардом, вважають^{[Джерело?]}, що він був агентом НКВС, а помста є лише приводом (з іншого боку, Шварцбард втратив у погромах 15 родичів, включаючи батьків).

Насправді ж слідство і обвинувачення не висунули жодних переконливих доказів причетності Петлюри до погромів. Жоден факт не підтвердив найменших антисемітських нахилів Петлюри, не вказав на його будь-яку причетність до антиєврейських погромів.

На процесі було представлено понад 200 документів, які свідчили про намагання Петлюри та його уряду зупинити погроми. Однак вони не були взяті до уваги. Не вплинуло на рішення суду і те, що на сесії суду 20 жовтня зачитувалась 20 сторінкова заява Добковського до прокурора, в якій він твердив, що Володін є агентом ГПУ, розпоряджався значними сумами грошей і що він сам признався Добковському, що безпосередньо допомагав цьому вбивству.

Слідство, тривало понад 16 місяців, але виправдало вбивцю.

Тепер є досить доказів того, що у Паризького процесу були свої "драматурги" з ОГПУ СРСР та ГПУ УСРР, які значною мірою доклали рук, щоб він засудив "петлюрівський рух" і виправдав С. Шварцбарда.

Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.

[ред.] Джерела інформації

• Сергій Махун «Запізнілий ідеаліст»
• Сергійчук В.І. Симон Петлюра.-К.: Україна,2004
• УБИВСТВО СИМОНА ПЕТЛЮРИ: ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ
• Віртуальний музей Симона Петлюри

[ред.] Посилання

• Невідомий С.Петлюра. Історія одного інтерв'юДзеркало тижня № 25 (349) 7-13 липня 2001 — Інтерв’ю з С.Петлюрою співробітника РУСС-ПРЕСС (повний текст)

Голови українських державних утворень з 1917 року

Українська Народна Республіка (1917—1920): Михайло Грушевський • Володимир Винниченко • Симон Петлюра Зелена Україна (1917-1922): Юрій Глушко Західно-Українська Народна Республіка (1918—1919): Євген Петрушевич Українська Держава (1918), Гетьман: Павло Скоропадський Кубанська Народна Республіка (1918-1920): Микола Рябовіл Уряд УНР в екзилі (1920—1992): Андрій Лівицький • Степан Витвицький • Микола Лівицький • Микола Плав'юк Карпатська Україна (1938—1939): Авґустин Волошин Українська Самостійна Соборна Держава (1941): Ярослав Стецько УРСР (1917—1991), Перші секретарі ЦК КПУ: Юрій П'ятаков • Станіслав Косіор • Дмитро Мануїльський • Емануїл Квірінг • Лазар Каганович • Станіслав Косіор • Микита Хрущов • Лазар Каганович • Микита Хрущов • Леонід Мельников • Олексій Кириченко • Микола Підгорний • Петро Шелест • Володимир Щербицький • Володимир Івашко • Станіслав Гуренко Україна (після 1991), Президенти: Леонід Кравчук • Леонід Кучма • Віктор Ющенко

п • о • р Українська Народна Республіка
Політичний устрій	Українська Центральна Рада • Мала Рада • Генеральний секретаріат • Генеральний суд • Український генеральний військовий комітет • Державний банк • Конституція УНР • Універсали • Українські Установчі Збори • Трудовий Конгрес • Прапор • Гривня • Столиці
Зовнішня політика	ЗУНР • Кримська Народна Республіка • Кубанська Народна Республіка • Зелений Клин • Берестейський мир • Варшавський договір
Армія УНР	Полк імені гетьмана Богдана Хмельницького • Полк імені гетьмана Павла Полуботка • Українське вільне козацтво • Гайдамацький кіш Слобідської України • Українські січові стрільці • Запорізький корпус • Чорні запорожці • Сірожупанники • Синьожупанники • Чорноморський флот • Українська Галицька Армія • Степова Дивізія
Персоналії	Михайло Грушевський • Володимир Винниченко • Симон Петлюра • Микола Міхновський • Петро Болбочан • Євген Коновалець • Всеволод Голубович • Сергій Єфремов • Дмитро Антонович • Дмитро Дорошенко • Сергій Остапенко • Ілля Шраг
Правлячі політичні сили	УСДРП • УПСФ • УПСР
Опозиційні політичні сили	УНП • УДХП • УНГ • Союз Земельних Власників
Віхи історії	Українська маніфестація • Всеукраїнський національний конгрес • Всеукраїнські військові з'їзди • Виступ полуботківців • Тимчасова інструкція Тимчасового Уряду • З'їзд поневолених народів • Жовтневі події • Українсько-більшовицька війна 1917—21 • Січневе повстання • Битва під Крутами • Взяття Києва більшовиками • Берестейський мир • Кримська операція • Вступ німецької армії до Києва • Гетьманський переворот • Директорія УНР • Антигетьманське повстання • Акт Злуки • Повторне взяття Києва більшовиками • Куренівський заколот • Київська катастрофа • "Трикутник смерті" • Перший зимовий похід • Другий зимовий похід
Директорія	Симон Петлюра • Володимир Винниченко • Опанас Андрієвський • Андрій Макаренко • Федір Швець • Євген Петрушевич
Президенти УНР в екзилі	Симон Петлюра • Андрій Лівицький • Степан Витвицький • Микола Лівицький • Микола Плав'юк

Це незавершена стаття з політики. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.