Ліхтенштейн

Князівство Ліхтенштейн (нім. Fürstentum Liechtenstein) — країна на заході центральної Європи, межує з Австрією на сході і Швейцарією на заході. Конституційна монархія. Основні політичні партії: Вітчизняний союз. Прогресивна бюргерська. Християнська соціальна. Грошова одиниця — швейцарський франк.

Площа 160 кв. км; столиця — Вадуц; рельєф: Альпи, частина долини Рейну на заході.

Очолює державу князь Ганс Адам ІІ з 1989, глава уряду — Отмар Гаслер з 5 квітня 2001; політична система — конституційна монархія; голова держави — князь, що скликає й розпускає ландтаг (парламент) і затверджує закони.

Експорт: продукти харчування, поштові марки, мікрочіпи, стоматологічні інструменти.

Населення 30 тис. (1992)- за походженням головним чином австрійці і німці-швейцарці (33 % іноземці); мова німецька (державна), кілька діалектів.

Більшість населення — католики.

[ред.] Історія

Замок Вадуц, що височіє над столицею князівства

В межах герцогства Швабія на території нинішнього Ліхтенштейну знаходилися феодальні володіння Шелленберг і Вадуц, що увійшли потім до складу Священної Римської імперії. У 1507 імператор Максиміліан надав Вадуцу особливі права і привілеї, включаючи суверенітет і збір податків. Ці права були передані австрійському сімейству Ліхтенштейнів. У 1699 Шелленберг, а в 1712 Вадуц були продані князеві Ліхтенштейну. У 1719 обидві території було об'єднано в одне князівство. З цією датою зв'язують утворення держави Ліхтенштейн. З 1815 по 1866 Ліхтенштейн входив до складу Німецького союзу, причому в 1860 Ліхтенштейни стали спадковими членами верхньої палати австрійського парламенту, а в 1866, при Іоганні II Ліхтенштейні (1840—1929), князівство здобуло незалежність. У австро-прусській війні 1866 року Ліхтенштейн виступав як союзник Австрії, з 1876 по 1918 мав тісні зв'язки з Австро-Угорщиною.

Після Першої світової війни Ліхтенштейн розірвав договір з Австрією і переорієнтувався на Швейцарію: у 1921 році було підписано угоду про торгівлю і поштову службу, в 1924 році укладений митний союз. Відтоді валютою Ліхтенштейну є швейцарський франк, власних грошових знаків Ліхтенштейн не має. З 1919 року Швейцарія представляє дипломатичні і консульські інтереси Ліхтенштейну за кордоном.

Під час Другої світової війни князівство дотримувало нейтралітет. У 1990 році Ліхтенштейн вступив в ООН, в 1991 роки — в Європейську асоціацію вільної торгівлі.

1993 р. Марко Фрік замінив Ганса Брунгарта на посаді прем'єр-міністра, яку той обіймав 15 років. 2001 року прем'єр-міністром став Отмар Гаслер, голова Партії Прогресивних Громадян.

[ред.] Політична структура

Ліхтенштейн — конституційна монархія. Глава держави — князь Ганс-Адам II, який фактично управляв країною з 1984, а вступив на престол 13 листопада 1989. Князь здійснює управління державою, візує законодавчі акти, що приймаються ландтагом (парламентом), представляє Ліхтенштейн у взаєминах з іншими державами, призначає державних службовців, має право помилування.

Законодавчий орган — ландтаг, який складається з 25 депутатів, що обираються прямим таємним голосуванням за системою пропорційного представництва (15 депутатів від Оберланда і 10 депутатів від Унтерланда) строком на 4 роки.

З відома парламенту князь призначає коаліційний уряд у складі його голови і 4 радників (три представники парламентської більшості і два представники опозиції).

Суспільне і політичне життя Ліхтенштейну регламентоване конституцією, прийнятою 5 жовтня 1921 і доповненою поправками 1938, 1939, 1965 і 1990.

У країні діють три партії — Прогресивна бюргерська партія (ПБП), Вітчизняний союз (ВС) і Вільний список (ВС). На останніх виборах в ландтаг 11 лютого 2001 отримала перемогу ПБП (13 місць), а ВС отримав 11 місць. Згідно конституції, уряд країни складається з членів партії, що перемогла. На попередніх виборах 1997 воно було сформоване ВС.

З 1992 в Ліхтенштейні продовжується «конституційна суперечка» між князем Гансом Адамом II і парламентський-урядовими кругами. Монарх заперечував проти спроб обмежити його повноваження виконанням чисто символічних функцій і загрожував в цьому випадку «перенести своє місце проживання до Відня». У 1992 після розбіжностей з урядом з питання про угоду з Європейським економічним простором князь спробував розпустити парламент і управляти за допомогою княжих декретів. Це прагнення зустрів опір і породило спори про реформу конституції. У 1995 голова Конституційного суду Бернхард Віллі заявив, що саме цей орган повинен розбирати конституційну суперечку при виникненні розбіжностей між князем, урядом і парламентом. Після цього князь відмовився затвердити повторне обрання Віллі членом суду. У жовтні 1999 року Європейський суд задовольнив скаргу Віллі і звинуватив князя в порушенні конвенції про права людини, засудивши Ліхтенштейн до штрафу у розмірі 10 тисяч швейцарських франків і сплати компенсації Віллі у розмірі 91 тисячі швейцарських франків.

У лютому 2000 князь оповістив нові пропозиції по реформі конституції, погодившись в принципі на роль глави держави без політичної влади, на відмову від права призначати державних чиновників і не затверджувати суддів. Князь виразив готовність визнати за населенням право на винесення вотуму недовір'я князеві і навіть на ліквідацію монархії.

Після виборів в 2001, на яких перемогла Прогресивна бюргерська партія (консервативна), уряд очолив в квітні лідер цієї партії Отмар Гаслер. Ліберальна партія Вітчизняний союз пішла в оппозицію.

[ред.] Економіка

Ліхтенштейн — процвітаюча індустріальна країна з розвиненим сектором фінансових послуг і високим рівнем життя. ВВП в Ліхтенштейні в 1999 склав 825 млн дол. США або на душу населення — 25 000 дол. США.

Більше як 73,7 тис. міжнародних концернів і іноземних компаній зареєстровано на території Ліхтенштейну завдяки низькому рівню оподаткування, нескладних правил реєстрації і в цілях збереження фінансової таємниці. Бюджет держави складається головним чином з податків, зокрема від цих компаній (біля 30 %), доходів від випуску поштових марок (10 %) і іноземного туризму.

Майже 50 % самодіяльного населення зайнято в промисловості (виробництво пресових і штампувальних виробів, обчислювальних машин, хімічної і фармацевтичної продукції, фарфорових зубних протезів, високо-вакуумної техніки). Значна частина населення займається ремісництвом. В сільському господарстві розвинуті тваринництво, виноградарство, виробництво зерна.

У структурі експорту переважають точні прилади, електроніка, поштові марки, кераміка. Експорт прямує в основному в країни ЄС і Швейцарію. У структурі імпорту фігурують машинне устаткування, металеві вироби, текстиль, продовольство, автомобілі. Основні партнери по імпорту — країни ЄС і Швейцарія. За вартістю експорт більш ніж в 2,5 разу перевищує імпорт, і дохід від нього в 1996 склав 2,47 млрд дол. США.

[ред.] Транспорт і зв'язок

Телефонне, телеграфне і поштове обслуговування здійснює Швейцарія. Через територію країни проходить залізниця протяжністю 18,5 км., що зв'язує міста Фельдкирх в Австрії і Букс в Швейцарії і що належить Австрії. Довжина автомобільних доріг досягає 250 км. Всі вони відмінної якості з твердим покриттям. Своїх аеропортів Ліхтенштейн не має і користується послугами портів сусідніх країн.

[ред.] Населення

Населення складає 34.905 чоловік (на 31.12.2005), середня щільність населення близько 213 чоловік на км². Народжуваність — 12,95 новонароджених на 1 000 чоловік (1995). Смертність — 6,56 смертельних результату на 1 000 чоловік (рівень дитячої смертності 0,5 смертельних випадків на 1 000 новонароджених). Середня тривалість життя: чоловіків — 74 року, жінок — 81 рік (1995).

Більша частина жителів — ліхтенштейнці (аллеманці), решта — італійці, швейцарці і австрійці. Офіційна мова німецька. Більшість віруючих (87 %) сповідає католицизм, протестантів — близько 7 % населення.

[ред.] Органи правопорядку і юстиції

Поліція Ліхтенштейну (Landespolizei) налічує 120 співробітників службовців в кримінальній поліції, поліції безпеки і дорожнього контролю і в координаційній службі. Крім того існує комунальна поліція (Gemeindepolizei).

Князівство відмовилося від збройних сил в 1868 році. У конституції, проте, закріплено положення про військову повинність.

[ред.] Міжнародні відносини

В 2004 році Ліхтенштейн уклав з Євросоюзом договір про розширення Європейської Економічної Зони. Довгий час підписання договору відкладалося внаслідок входження в ЄС в 2004 році Чеської і Словакськой Республік. Чехія і Словаччина відмовляються визнавати Ліхтенштейн державою через невирішені питання власності правлячого княжого дому. За декретами Бенеша власність німецьких (зокрема також австрійських і ліхтенштейнських) приватних і юридичних осіб на території Чехословакії експропріювала цією державою.

п • о • р Країни Європи
Держави	Австрія · Азербайджан¹ · Албанія · Андорра · Бельгія · Білорусь · Болгарія · Боснія і Герцеговина · Ватикан · Велика Британія · Вірменія² · Греція¹ · Грузія¹ · Данія · Естонія · Ірландія · Ісландія · Іспанія¹ · Італія · Казахстан¹ · Кіпр² · Латвія · Литва · Ліхтенштейн · Люксембург · Македонія · Мальта · Молдова · Монако · Нідерланди · Німеччина · Норвегія · Польща · Португалія · Росія¹ · Румунія · Сан-Марино · Сербія · Словаччина · Словенія · Туреччина¹ · Угорщина · Україна · Фінляндія · Франція · Хорватія · Чехія · Чорногорія · Швейцарія · Швеція
Залежні території	Азорські острови² · Акротірі і Декелія² · Аландські острови · Гернсі · Гібралтар · Джерсі · Мен · Мадейра² · Свальбард · Фарерські острови · Ян-Маєн
Невизнані республіки	Абхазія⁴ · Нагірний Карабах² · Південна Осетія⁴ · Північний Кіпр^2,3 · Придністров'я
Територія під контролем ООН	Косово
Примітки	¹ Частково знаходиться на іншому континенті ² Цілком на іншому континенті, але пов'язується з Європою. ³ Визнана лише Туреччиною. ⁴ Визнані лише Росією та Нікарагуа.

Це незавершена стаття з географії Ліхтенштейну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%85%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%88%D1%82%D0%B5%D0%B9%D0%BD

Категорії: Країни Європи | Незавершені статті з географії Ліхтенштейну