Військова справа
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Військо́ва спра́ва — збірний термін, який в широкому розумінні охоплює всі питання військової теорії і практики, пов'язані з військовим будівництвом, підготовкою і діями Збройних сил, в мирний і воєнний час, підготовки населення країни на випадок війни; а також — це система знань, необхідних військовослужбовцям і військовозобов'язаним для успішного виконання свого військового обов'язку.
Відомо, що на зміст військової справи в тій або іншій країні в конкретну історичну епоху впливає безліч чинників, перш за все таких, як її соціально-політичний устрій, рівень розвитку виробництва, науки і освіти, культурні традиції, духовний стан суспільства і інші. В цілому зміст, основні напрями розвитку і вдосконалення військової справи в будь-якій державі мають загальні риси, витікаючи з об'єктивних закономірностей світового розвитку. Разом з тим вони мають і істотні відмінності, обумовлені географічним положенням держави, його народонаселенням, економічною діяльністю, характером зовнішніх погроз тощо.
Великий вплив на розвиток військової справи роблять побут та звичаї, історичні традиції народів, що населяють країну. Питання війни і миру відвіку, так або інакше, зачіпають корінні інтереси людства. Їх обговорення на рівні, як політичного, так і філософського мислення має багатовікову традицію.
Людство прагне зрозуміти причину тих суспільних суперечностей, необхідним наслідком яких, ось вже протягом тисячоліть, були великі і малі війни, загальні і локальні, такі, що винищили цвіт багатьох поколінь. За період з 3600 до н.е. по 1980 рік було приблизно 1455 великих і малих воєн, у тому числі 2 світові, в ході яких загинуло, померло з голоду і епідемій понад 3,6 млрд. чоловік. [1] За підрахунками Н.П. Міхневіча за всю історію людства на 1 рік мирного життя доводиться в середньому 13 років війни. [2]
Війна як історико-культурний феномен виникає на певній стадії розвитку людського суспільства і робить певний вплив на його розвиток. Військова справа починає культивуватися в суспільстві, як і всі інші заняття людей, направлені, перш за все, на підтримку життєво важливих функцій. У війні, як правило, перемагає виробник найдосконалішої зброї, а також співтовариства, що володіють більш передовою тактикою військової операції.
Війни, як систематичне явище, а не епізодичні збройні зіткнення, починають грати істотну роль в соціально-політичному житті багатьох етнокультурних утворень з різних причин: або це була боротьба за життєвий простір, за території; або війна ставала видом діяльності, при якому було можливе збільшення добробуту тієї або іншої культурно-історичної спільності (принаймні певної її частині), була засобом наживи; або засобом виживання в екстремальні періоди існування етносу.
Військова справа і озброєння, як його матеріальна база є невід'ємною і істотною частиною людської культури. Саме у засобах насильства (комплексі озброєння), як би ні дивно це звучало, відбиваються всі новітні досягнення матеріальної культури, науки і техніки. Це визначає необхідність вивчення комплексу озброєння як історичне джерело. Першим і найбільш важливим кроком буде спроба відокремлення бойової зброї із загального комплексу озброєння (ділення озброєння на бойове і мисливське). Лук і стріли, наприклад, могли використовуватися в рівній мірі, як в бою, так і на полюванні.
Проте, поява специфічних видів зброї, направлених виключно на рішення військових завдань, свідчить про зародження в глибокій старовині тій частині культури суспільства, яку сьогодні називають військовою справою. Широке коло питань, пов'язаних з класифікацією і типологією військової справи є однією з актуальних проблем досліджень. Не дивлячись на значну кількість робіт, присвячених військовій справі, як і раніше єдиного підходу до її систематизації і вивчення не існує. У цьому сенсі військова справа кожного суспільства, народу або держави має свої національні особливості і свою періодизацію історії розвитку. Різні держави і їх армії в ході численних і тривалих воєн та конфліктів накопичили значний бойовий досвід, в них йшов процес постійного вдосконалення зброї і захисного спорядження.
З виникненням на території Межиріччя, Нілу, Інду і Янцзи перших співтовариств людей, одночасно стали виникати і перші військові організації, що базувалися на економічному фундаменті простої ручної праці, і емпіричне узагальнення форм, способів і прийомів озброєної боротьби.
Так, єгиптяни в період Нового царства (близько 1580 — близько 1070 рр. до н.е.) створили піхоту, що володіла високою для того часу боєздатністю, ассірійці — іррегулярну кінноту, урарту — систему оборони, основу якої складали труднодоступні гірські фортеці і т.ін.
Відбулося розділення війська на сухопутну армію і флот. У армії у свою чергу утворилися два роди військ — піхота, яка стала ділитися на важку і легку, і кіннота. Виникли початкові форми їх тактичної організації.
УСтародавніх Єгипті, Греції, Індії, Китаї, а потім і Римі з'явилися перші теоретичні праці по військовому мистецтву, окремі положення яких не втратили своєї значущості і до цього дня.
Багато військових вчених і аналітиків підрозділяють всю історію війн і з ними всієї військової справи на п'ять періодів.
- Війни першого покоління - для яких характерним було застосування холодної зброї. Вони йшли зі стародавніх часів до XIV століття;
- війни другого покоління де застосовувалася вогнепальна гладкоцівкова зброя, вони відбувалися з XIV століття по другу половину ХІХ століття;
- війни третього покоління – це війни коли почали застосовувати нарізну багатозарядну зброю підвищеної швидкострільності та дальності стрільби, вони йшли до Другої світової війни;
- війни четвертого покоління – в яких почали застосовувати автоматичну і реактивну зброю (20-ті роки ХХ століття – до кінця Другої Світової війни);
- війни п’ятого покоління – в яких застосовувалася ракетна і ядерна зброя (з 1944 року по початок ХХІ століття).
Зараз збройні сили розвинутих держав почали вести війни шостого покоління, де йде протиборство високих технологій.
Війни шостого покоління передбачають значно вивільнити людину від участі в збройній боротьбі, де застосовується високоточна неядерна зброя та зброя на нових фізичних принципах. Збройна боротьба переміщується в повітряно-космічний та кібернетичний простори, які стають головним театром воєнних дій.
Локальні війни в Югославії, в Афганістані з 2001, Іраку з 2003 показали, що саме війни шостого покоління починаються у ХХІ столітті. Це пов’язано із застосуванням космічних засобів розвідки і зв’язку, засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), високоточної зброї (ВТЗ), інформаційної та психологічної боротьби.
[ред.] Виноски
[ред.] Джерела
- ВОЕННОЕ ДЕЛО РОССИИ И ЕЕ СОСЕДЕЙ
- «Военное дело»
- Военное дело населения лесостепной полосы Западной Сибири...