Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Італійська мова
Поширена в:	Італія, Швейцарія, Мальта, Ватикан, Сан-Марино, Аргентина, Бразилія, Венесуела,  Лівія, Ерітрея та ін.
Регіон:	Європа
Кількість мовців:	63 млн. [1]
Місце:	19-20
Класифікація:	Індо-Європейска  Романська   Італо-західна    Італо-далматинська     Італійська
Офіційний статус
Державна:	Італія Швейцарія Європейський Союз Ватикан Сан-Марино Хорватія Словенія Сомалі
Реґулює:	Accademia della Crusca
Коди мови
ISO 639-1	it
ISO 629-2	ita
SIL	ita

Італійська мова (іт. italiano  прослухати^файл ) — мова романської групи індоєвропейської сім’ї. Офіційна мова Італії, Ватикану (поряд з латиною), Сан-Марино, Швейцарії (поряд з німецькою, французькою і швейцарською ретороманською). Писемність на основі латинського алфавіту.

Зміст 1 Історія 2 Класифікація 3 Лінгвістична характеристика 3.1 Фонетика та графіка 3.1.1 Італійська абетка 3.1.2 Основні правила читання букв та буквосполучень 3.2 Морфологія 3.3 Синтаксис 3.4 Лексика 3.5 Діалекти 4 Приклад 5 Зноски 6 Зовнішні посилання

[ред.] Історія

Італійська мова походить безпосередньо від живої розмовної латинської мови. Особливість її походження у порівнянні із іншими романськими мовами полягає в тому, що вона виникла на території римської метрополії, де латина ще задовго до утворення Римської імперії поширилась по всьому Апеннінському півострові, витіснивши зрештою мови інших його мешканців.

В Італії довше , ніж у інших романських країнах, латинська мова слугувала мовою офіційних паперів. Цим можна пояснити факт, що існування італійської мови, що оформилась після розпаду Римської імперії, було задокументовано досить пізно. Перші тексти датують другою половиною 10 сторіччя (960-963 роки) і вони становлять фрази на одному з італійських діалектів, що були частиною юридичних показів, складених латинською мовою. Літературні пам’ятки із різних районів Італії з’являються лише у 12 сторіччі. В 13 ст. посеред літературних творів, написаних на різних місцевих діалектах, виділяється поезія Сицилійської школи. Поети цієї школи намагались зблизити окремі місцеві діалекти і на їх основі створити літературну мову.

В 11 – 12 століттях швидко розвиваються міста на півночі Італії. До кінця 13 ст. посеред інших міст виділяється Флоренція, яка стає культурним та економічним центром. Це було причиною посилення флорентійського діалекту, який на той час був найпоширенішим діалектом північної Італії. Посиленню ролі флорентійського діалекту як основи літературної мови сприяла творчість великого італійського поета Данте Аліґ'єрі (1265 – 1321). Славнозвісні послідовники Данте – Франческо Петрарка (1304 - 1374) і Джованні Боккаччо (1313 – 1375) утвердили авторитет флорентійського діалекту як основи літературної мови країни. Великими зусиллями граматистів, серед яких особлива роль належить П’єтро Бембо, на початку 16 ст. була уніфікована морфологічна система італійської мови, котра збереглась до наших часів.

Важливим етапом в історії італійської мови було створення у Флоренції академії Круска, котра в 1612 році опублікувала перший великий словник італійської мови.^[2]

Суспільний та економічний розвиток, розквіт літератури та мистецтва у 17 столітті викликає необхідність створення єдиного для всієї Італії літературної мови. Найвагоміший внесок у справу уніфікації та оновлення літературної італійської мови вніс Алессандро Мандзоні (1785 – 1873), який закликав до мовної єдності італійської нації та і своєю творчістю підтвердив тосканський, флорентійський характер італійської мови.

У результаті перемоги у боротьбі за національну незалежність, котра завершилась об’єднанням всіх земель Італії, італійська літературна мова стала мовою національною.

[ред.] Класифікація

Італійська мова разом із двома італо-датматинськими мовами, сицилійською та вже мертвою далматинською, формує частину італо-західної групи романських мов, котрі є підгрупою італійських мов індоєвропейської мовної сім'ї.

Поширення італійської мови Синій: Офіційна мова Блакитний: Мова щоденного спілкування Зелені квадрати: Італійські меншини.

[ред.] Лінгвістична характеристика

 Будова італійської мови досить типова для романської мовної сім'ї. Від нових рoманських мов її відрізняє фонологічне збереження протиставлення по довготі приголосних. В лексиці, окрім базового латинського фонду, є багато пізніх, "книжних" запозичень.

[ред.] Фонетика та графіка

[ред.] Італійська абетка

Італійський алфавіт (alfabeto)

Буква	Вимова	Назва
A a	[a] (а)	a
B b	[b] (б)	bi
С с	[k], [ʧ] (к, ч)	сi
D d	[d] (д)	di
E e	[e], [ɛ] (е)	e
F f	[f] (ф)	effe
G g	[g], [ʤ] (г, дж/ж)	gi
H h	не читають	acca
I i	[i], [j] (і, й, ь)	i
L l	[l] (ль)	elle
M m	[m] (м)	emme
N n	[n] (н)	enne
O o	[o], [ɔ] (о)	o
P p	[p] (п)	pi
Q q	[k] лише у буквосполученніqu [kw]	cu
R r	[r] (р)	erre
S s	[s], [z] (с, з)	esse
T t	[t] (т)	ti
U u	[u], [w] (у)	u
V v	[v] (в)	vi, vu
Z z	[ʦ], [ʣ] (ц, дз/ѕ)	zeta
Для запису слів іншомовного походження використовують
J j	[j] (й)	i lungo
K k	[k] (к)	cappa
X x	[ks] (кс)	ics
W w	[v] (в, у)	vu doppia
Y y	[i] (и, й)	ipsilon, i greca

Італійська мова використовує латинську абетку із додатковими діакритиками (надрядковими). В італійському алфавіті 26 букв, 5 з яких є неактивні, тобто використовуються лише у словах іншомовного походження., іноземних прізвищах, назвах, тощо.

[ред.] Основні правила читання букв та буквосполучень

І. a, b, f, m, o, p, r, u, v,e вимовляють так само, як і українські а, б, ф, м, о, п, р, у, в,e.
ІІ. 

1. с перед а, o, u та приголосними вимовляють як українське к:

  cáro   [каро]   дорогий

2. c перед е, і вимовляють як ч:

 cérto  [черто] звісно

3. Подвійне с перед а, о, u вимовляють як кк, а перед е,і як чч:

 la múcca [ла мукка] корова

4. Буквосполучення сі перед a, o, u = ч (букву і не читають):

 la pronúncia [пронунча] вимова

5. Буквосполучення ch перед е, і читають як к:

 ché [ке] що

III. d перед е,і не пом’якшується, як в українському слові діти, а вимовляється твердо, як у слові дим:

 dentro [дентро] всередині

IV. 

1. g перед a, o, u та перед приголосними вимовляють як українське ґ:

 la gallína [ла ґаліна] курка

2. g перед е, і = злите дж:

 gentíle [джентіле] ввічливий

3. Подвійне g перед а,о, u вимовляють як гг, а перед е,і як дж:

 léggo [леґо] я читаю

4. Буквосполучення gi перед a, o, u вимовляють як дж (букву i не вимовляють):

 giá [джа] вже

5. Буквосполучення gh перед e,i читають як г:

 la ghirlánda [ла ґірланда] гірлянда

6. Буквосполучення gn читають як нь:

 ógni [оньї] кожен

7. Буквосполучення gl завжди вживається із буквою i та вимовляється як ль:

 égli [ельї] він

V. Буква h не має свого звукового значення. Вона використовується лише у діаграфах ch, gh, (і sch) та для розрізненнях омонімічних слів.

 ho [о] я маю

VI.

1. Буква і позначає звук і:

а) коли на неї падає наголос:

 і́o [іо] я

б) якщо входить в склад префікса:

 riarmáre [ріармаре] переозброювати

2. і перед наголошеним голосним звуком, котрий складає з ним один дифтонг, вимовляють як й:

 iéri [йері] вчора

VII. l вимовляють твердіше, ніж українське л у слові біль, але м’якше, ніж у слові вал:

 la távola [ла тавола] стіл

VIII. n перед c [к] і g [ґ] утворює носовий звук:

 lúngo [лунго] довгий

IX. 

1. s вимовляють як:

a) як українське с:

 sí [сі] так

б) як українське з перед дзвінкими голосними b, d, g, l, m, n, r, v та між голосними:

 lo sbáglio [ло збальйо]  помилка

 la cása [ла каза]  будинок

2. sc перед a, o, u вимовляють як ск:

 la scála [ла скала]  драбина

3. sc перед e, i вимовляють як м'який звук ш:

 uscire [ушіре]  вийти

X. q вживається лише у дифтонгу qu та читається як к:

 il quádro [іль куадро] картина^[3]

[ред.] Морфологія

[ред.] Синтаксис

[ред.] Лексика

[ред.] Діалекти

Посеред всіх мов романської групи італійська мова виділяється своєю діалектичною роздрібненістю. Численні діалекти італійської мови можна розділити на три групи: північні, центральні та південні.

Північні:

• галло-італійські діалекти
  • ломбардський
  • п’ємонтський
  • генуезький
  • емільянський
• венеціанські діалекти

Центральні:

• тосканський
• умбрійський
• діалект Північного Лаціо
• діалект області Марке

Південні:

• неаполітанський
• абруцський
• калабрійський
• апулійський
• група сицилійських діалектів

Таке різноманіття діалектів, частина з яких має свою окрему літературу, можна пояснити розмаїтістю населення древньої Італії, умовами романізації Апеннінського півострова та столітньою політичною роздрібненістю країни.

[ред.] Приклад

«Заповіт» Т.Г. Шевченка 
італійською мовою:
(переклад Євгена Крацевича)

IL TESTAMENTO 

Se io muoio, mi interrin
Sull’alta collina
Fra la steppa della mia
Bella Ucraina.
Che si vedano i campi,
Il Dniepr con le rive,
Che si oda il muggito
Del fiume stizzito.
Quando porterà il fiume
Al mare azzurro
Il sangue nero, nemico,
Il sangue impuro,
Lascerò allor la tomba
Ed andrò a Dio
Per pregare… Prima di ciò
Non conosco Dio.
Sepoltomi, insorgete,
Le caten rompete,
Che il sangue dei nemici
Spruzzi la libertà.
Nella vostra gran famiglia
Nuova, liberata
Vorrei esser ricordato
Con parola grata.
  
(Джерело: Т.Г.Шевченко, 
Заповіт мовами народів світу, 
К., «Наукова думка», 1989)

[ред.] Зноски

1. ↑ Languages Spoken by More Than 10 Million People (англ.)
2. ↑ Итальянский язык: Учебник для І курса ин-тов и фак. иностр. яз. 2-е изд. испр. и доп. М.: Высш. шк. 1991. - 350 с.
3. ↑ Добровольская Ю. А.  Приктический курс итальянского языыка. — М.:Цитадель, 2001. — 496 с.

[ред.] Зовнішні посилання

• Італьйські словарні уроки на Інтернет Поліглоті

Це незавершена стаття про мову. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

п • о • р Романські мови та їхні діалекти
Окситано-романська підгрупа	Окситанська oc/oci (гасконський діалект (вкл. аранську говірку); північні діалекти: лімузенський ▪ овернський ▪ віваро-альпійський; південні діалекти: ланґедокський ▪ провансальський (вкл. говірку Ніцци) ▪ шуадит) ▪ Каталанська ca/cat (східні діалекти: центральнокаталанський (вкл. субдіалекти: барселонський ▪ шіпелья ▪ таррагонський ▪ салат) ▪ русільйонський ▪ балеарський (мальоркський) ▪ алґерський; західні діалекти: північно-західний ▪ ебрський ▪ валенсійський (вкл. стандарт AVL не затвердж. ca-valencia/val ▪ апічат ▪ алаканський))
Галло-італійська підгрупа	Ломбардські мови: Західноломбардська lmo (діалекти: альпійський ломбардський ▪ західний ломбардський передальпійський ▪ західний нижньо-ломбардський ▪ міланський) ▪ Східноломбардська lmo (діалекти: район м. Барґамо ▪ район м. Брешія) ▪ Галло-сікулійські діалекти (Сицилія); Лігурійська мова: Лігурійська lij (діалекти: монегаський ▪ генуезький); Інші галло-італійські мови: П'ємонтська pms та юдео-п'ємонтська ▪ Еміліано-романьйольська eml (діалекти: еміліанський (вкл. говірку м. Болонья) ▪ романьйольський); Венеційські мови: Венеційська vec (діалекти: центральний ▪ східний або узбережний ▪ західний ▪ північно-центральний ▪ північний) ▪ Істро-венеційська
Іберо-романська підгрупа	Західноіберійська підгрупа: Галісійсько-португальські мови – Португальська pt/por (діалекти Португалії: південні та центральні (вкл. Азорські о-ви ▪ діалект м. Лісабон) ▪ північні ▪ барранкеньйо; діалекти Бразилії: північні ▪ південні ▪ діалекти Уругваю; діалекти інших країн: Африка (країни ПАЛОР) ▪ Макао ▪ Східний Тимор) ▪ Галісійська (діалекти: східний ▪ центральний ▪ західний) ▪ Креольські на основі португальської: корлайська vkp ▪ малакканська (Індонезія) mcm; Іспанська мова – Іспанська es/spa (вкл. стандартну або нейтральну іспанську; північні діалекти: арагонський ▪ кастильський; південні діалекти: ла-манчський ▪ естремадурський ▪ мурсійський ▪ андалузький ▪ діалект Канарських о-вів; латино-американські варіанти: карибський ▪ південно-американський тихоокеанський ▪ центральноамериканський ▪ аргентинсько-уругвайсько-парагвайський ▪ високогірний латино-американський (вкл. північноамериканський: Мексика ▪ США); варіанти мови на інших континентах: Марокко ▪ Екваторіальна Ґвінея ▪ Філіппіни) ▪ Ладіно; Леонсько-астур. підгрупа – Астурійська ast (діалекти: західний ▪ центральний ▪ східний ▪ кантабрійський ▪ монтаньєзький) ▪ Леонська ▪ Мірандська mwl; Східноіберійська підгрупа: Каталанська ca/cat (східноіберійська підгрупа або окситано-романська підгрупа) ▪ Окситанська oc/oci (східноіберійська підгрупа або окситано-романська підгрупа)
Галло-романська підгрупа	Мова ойл: Французька fr/fre/fra (варіанти мови у Франції: стандартна європейська французька ▪ розмовна Півдня Франції ▪ розмовна Ельзасу ▪ розмовна Бретані ▪ розмовна Корсики ▪ розмовна Ліону та Ліоне ▪ розмовна Савойї ▪ розмовна Марселя; Бельгія (Валлонія та Брюссель); Швейцарія; Люксембург; Італія (Вале-д'Аоста); Канада та США: стандартна французька Квебеку ▪ жуаль ▪ Онтаріо ▪ Луїзіана (акадійська) frc; Гаїті; Африка та Близький Схід: Магриб ▪ Африка південніше Сахари ▪ Ліван ▪ Індокитай (В'єтнам ▪ Лаос ▪ Камбоджа) ▪ Французька Ґвіана ▪ Нова Каледонія) ▪ Креольські мови на основі французької (мова Гаїті ht/hat ▪ мова Сан-Мігелю scf ▪ мова Реюньйону rcf ▪ креольська мова Луїзіани lou ▪ каріпуна (Центральна Америка) kmv ▪ мова Гвіани gcr ▪ мова Гваделупи gcf ▪ сеселва (мова Сейшельських о-вів) crs ▪ мова Сент-Люсії acf) ▪ Мова ойл (бургундська ▪ говірка Франш-Конте ▪ лотарінгська ▪ шампанська ▪ говірка Бурбоне ▪ говірка Беррі ▪ говірка Пуату ▪ галло ▪ нормандська ▪ джерсійська говірка ▪ піккардська ▪ валлонська мова wa/wln); Франко-провансальська мова: Арпітанська (франко-провансальська) frp (діалекти: ліонський ▪ діалект Дофіне ▪ савойський ▪ діалект Франш-Конте ▪ діалект Во ▪ діалект Вальдотен ▪ фаетарський ▪ п'ємонтський)
Рето-романська підгрупа	Ретороманська rm/roh (рейнські діалекти ▪ ладінські діалекти) ▪ Ладінська (Італія) lld ▪ Фріульська fur (діалекти: центральний ▪ північний ▪ південно-східний ▪ західний)
Піренейсько-мозарабська підгрупа	Піренейська підгрупа: Арагонська an/arg (діалекти: південний ▪ східний ▪ західний ▪ центральний); †Мозарабська підгрупа: †Мозарабська mxi
Італо-далматинська підгрупа	Італійська ita (діалекти: тосканський ▪ центральноіталійський) ▪ Неаполітанська / ннапулітано nap (діалекти: маркільяно мерідіонале ▪ молізано ▪ пулієзе ▪ кампано ▪ лукано) ▪ Сицилійська scn ▪ Істрійська ▪ Юдео-італійська ▪ †Далматинська dlm (діалекти: рагузький ▪ вельйотський) ▪ Корсиканська cos (італо-далматинська підгрупа або південнороманська підгрупа)
Східнороманська підгрупа	Румунська (дако-румунська) мова: Румунська rum/ron (північні діалекти: банатський ▪ марамуреський ▪ молдавський скасов. mol ▪ трансильванський; південні діалекти: мунтенський ▪ олтенський); Інші східнороманські мови: Аромунська rup (діалекти: москопольський ▪ ґрамустянський ▪ фаршеротські ▪ бітольський ▪ струґський ▪ вардарський) ▪ Меглено-румунська ruq ▪ Істро-румунська ruo
Південнороманська підгрупа	Сардська мова: Сардська srd (діалекти: північний лоґудорезький src ▪ центральний нуорезький ▪ південний кампіданезький sro); Інші південнороманські мови: Сассарська sdc (або діалект корсиканської) ▪ Корсиканська cos (діалекти олтрамонтано: корсо-галурезький sdn та сартенський ▪ сассарський sdc або окрема мова; перехідний діалект (вкл. м. Аяччо); діалекти сісмонтано: північний ▪ діалект крайньої півночі ▪ капрайський)

	Офіційні мови ЄС
Англійська | Болгарська | Угорська | Грецька | Данська | Ірландська | Іспанська | Італійська | Латиська | Литовська | Мальтійська | Німецька | Нідерландська | Польська | Португальська | Румунська | Словацька | Словенська | Фінська | Французька | Чеська | Шведська | Естонська